Читати книгу - "Беру свої слова назад"

Уявляю, який вереск піднявся б, якби на місці Жукова виявився інший стратег, генерал армії Павлов Дмитро Григорович або, приміром, Маршал Радянського Союзу Кулик Григорій Іванович. А Жукову пробачили: подумаєш, підмахнув разок!

Генерал-лейтенант Павленко оберігає Жукова. Він повідомляє, що Жуков просто підписував документи. Але це не так. Зараз відомі не тільки підписи Жукова під документами, а й матюкальні резолюції. Це означає: Жуков зі змістом доповідей розвідки таки був знайомий - не тільки їх підписував, але й читав. Не тільки читав, а й відомості розвідки переписував у свої документи. Це тягне за собою один дуже неприємний наслідок.

Після війни Жуков із запалом розповідав простакам, що він нібито ще на початку січня 1941 року передбачив німецький план «Барбароса», нібито передбачив, де і як німці будуть наносити головні удари і як будуть розвиватися події. Глянув на карту, та й вирішив, що німці завдадуть головний удар не де-небудь, а з району Бреста на Барановичі.

Знайшлися серед наших маршалів і генералів роззяви, які жуковському базіканню повірили.

На кілька хвилин давайте і ми цим захоплюючим розповідям Жукова повіримо. Нехай так все й було: Жуков, припустимо, німецький план передбачив, передбачив всі дії Гітлера і його фельдмаршалів. І ось через деякий час після геніальних пророцтв радянська військова розвідка здобула цей самий німецький план і поклала на стіл Жукова: все правильно, німці завдадуть удар саме з району Бреста і саме на Барановичі! Далі - на Мінськ, Смоленськ і Москву.

Побачивши таке, Жуков мав галопом нестися до Сталіна: ось я передбачив - на Барановичі, а от розвідка доносить - на Барановичі!

Але великий стратегічний геній повідомленням розвідки не повірив: бути такого не може, щоб Гітлер на Барановичі задумав!

І на повідомленнях розвідки Жуков матюками розписувався.

Товариші придворні історики, поясніть мені, нетямущому, як стикувати вищевикладене? Як поведінку генія тлумачити? Принесли підтвердження його неймовірних прогнозів, а він їм не повірив.

Дорогий читачу, прикинемо: ми щось таке-таке вигадали, але ніхто нам не вірить. Раптом хтось бажане підтвердження несе. І в тому підтвердженні весь ворожий задум розкритий! Ура, Росія врятована! Ми б посланця з такою звісткою розцілували та нагородили б. Я б - соболину шубу з плеча скинув, гінця в неї загорнув б і камінням самоцвітним кишені йому напхав. Радість же яка!

Але генія нам не зрозуміти. Принесли гінці підтвердження його великим пророцтвам, а він гінців - матом. Та втришиї! Щастя на різьблених воротах Генштабу не вішав, хребти не ламав, голови не рубав, на палі не нанизував.

Так ось: здається мені, що не було ніяких геніальних жуковських прогнозів у січні 1941 року про напрямки ворожих ударів. Легенди про геніальну проникливість заднім числом в оборот пущені. І не ким-небудь, а самим же Жуковом і пущені. Тільки стратегічному фанфарону кмітливості не вистачило одні свої вигадки з іншими верстати.

Заява генерала Павленка про те, що Жуков підмахував, зачіпає ще один вельми хворий нерв. Жуков клявся, що на бойових товаришів доносів не писав. Як цьому вірити, якщо він не пам'ятає, що підписував? Якщо він підмахував не дивлячись?

Цікаво простежити еволюцію поглядів Жукова на дане питання.

У листі письменникові В.Д. Соколову 2 березня 1964 року Жуков звинуватив Розвідувальне управління в повній неспроможності: «Наша агентурна розвідка, якою перед війною керував Голіков, працювала погано і вона не зуміла розкрити правдивих намірів гітлерівського верховного командування щодо військ, розташованих у Польщі. Наша агентурна розвідка не зуміла спростувати брехливу версію Гітлера про ненамір воювати з Радянським Союзом» (Георгій Жуков. Стенограма жовтневого (1957 р.) пленуму ЦК КПРС та інші документи. С. 518).

Однак через рік-два спливло чимало документів, які доводили: розвідку ні в чому звинувачувати. Тоді Жуков різко змінив свою точку зору і в мемуарах повідомив, що розвідка працювала чудово, вона розкрила сили німецьких військ, плани їх можливого використання та напрямки можливих ударів. Доповіді розвідки, за словами Жукова, «послідовно відображали розробку гітлерівським командуванням плану "Барбароса", а в одному з варіантів, по суті, відображена була суть цього плану».

Ось як стратегічного генія кидає! У 1964 році одне пише, а в 1969 це ж спростовує.

Вимушено визнавши, що розвідка свою справу зробила, Жукову довелося брехати в іншому: розвідка ж плани Гітлера розкрила, тільки йому, великому стратегу, вона не підпорядковувалась, і про її доповіді він нічого не знав.

Але й цю брехня він сам же і спростував. У тому ж листі письменнику Соколову Жуков дорікає Сталіну в нерозумінні ролі Генерального штабу. Адже Генеральний штаб, як сказано в листі геніального полководця, крім усього іншого, «організовує оперативно-стратегічну розвідку» (Там же. С. 515).

Коло доказів замкнулося.

Жуков оголошує, що розвідка працювала погано. Але в нього ж ми знаходимо докази того, що вона працювала чудово.

Жуков оголошує, що розвідка йому не підпорядковувалась. Але в нього ж ми знаходимо докази того, що головним організатором і керівником розвідки був Генеральний штаб, на чолі якого він сам і стояв.

Жуков копав яму Сталіну: мовляв, він, великий Жуков, вимагав підняти війська за тривогою, приготувати їх до відбиття вторгнення і т.д. і т.ін., а дурний Сталін не дозволяв привести війська в готовність... Але в цю яму сам Жуков і попав. Поміркуємо: чи міг Жуков перед війною вимагати від Сталіна рішучих дій з відбиття німецької агресії, якщо зовсім нічого не знав про підготовку такої агресії? Якщо про задуми Гітлера йому було невідомо? Якщо розвідка йому не підпорядковувалась і