Читати книгу - "Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка"

Та гріх кохання має крила, і втримати його у клітці неможливо.

Я розповів усе.

Після того вийшов зі сповідальні, став навколішки, і рука з палицею вдарила мене по голові так, що виросла гуля.

«Це було боляче!» — подумалось мені, і тут же я уявив, що було б, якби в сповідальній був не священик, а сам князь. Але, повернувшись, побачив, що він дрімає у кріслі, а поряд з ним сидить прекрасна Персида.

Тож я заспокоївся і впевнено повернувся на своє місце.

Звільнившись від тягара своїх гріхів, я почав робити те, що зазвичай роблять блудні сини, позбувшись старих боргів — наполегливо взявся здобувати нові.

Я наперед радів вечору, коли буде час читати історію мучеників, але аж ніяк не з благими намірами, а для того, аби знову стати на пекельну стезю.

Цього вечора князь був ще добрішим до мене, ніж завжди. Він багато жартував та постійно пив зі мною на брудершафт, на знак братства. Коли настала черга прекрасної Персиди приготувати його чудотворний напій, він ще більше зрадів. Його обличчя почервоніло, а живіт аж колихався від реготу.

— Дивись, друже, — сказав він, тримаючи в руках келих з паруючою винно-трав'янистою рідиною. — Це райський напій. Як тільки він розпливається в нутрощах — я одразу здіймаюсь на небеса. Але не в той занудний рай, про котрий розповідають нам священики, де всі чоловіки старі, а всі жінки святі. Не їдять, не п'ють, не розважаються. А в Магометів рай, описаний в Алкорані, який відрізняється від нашого тим, що вина там скільки хочеш. Оце так задоволення! Жінок скільки хочеш, вина скільки хочеш! Голова обертом. Грецька гетера пригощає кіпрським, римська вакханка наливає фалернського, іспанська донна підносить мадеру, сирена з Лесбосу — нектар, перська баядера наповнює твій кубок ширазським, влашська фата — токайським, чорна абалера наливає собі в долоню гранатавого кольору бордо, і ти п'єш з її руки. І ти не знаєш, що було кращим! Тобто, не ти, а я. Але чому б і тобі не знати? Та хіба ж ми не браття? Як не повести свого брата в новий едем, який я знайшов? Господь мій свідок! Займи один раз моє місце в раю Магомета. Тримай! Я передаю тобі цей келих на один раз. Випий замість мене до дна!

Ото я попав!

Дякую за таку милість, але навіщо воно мені? Адже, якщо вип'ю келих, то засну в цьому кріслі, і вже мої ноги танцюватимуть хіба що уві сні.

Розгубившись, я поглянув в очі прекрасної Персиди.

Вона сиділа на підлокітнику крісла, коло чоловіка, і він не помітив, як вона мені підморгнула: мовляв, де пригощають, там не вибирають. Зрештою, від нього тільки засну.

Що я міг зробити з цим проклятим келихом? Закусив губу і випив залпом.

Раптом мене охопила слабкість і витягла з цього світу наче пушинку, котру відносить вітром. Здавалось, я здіймався високо, поміж хмари, котрі потроху перетворювались на городи, луги, тварин, птахів. Прекрасні пейзажі, що возносять до небес, дерева, що говорять та плоди, що співають, неймовірні звуки, чиї кольори так сяють, що утворюють мелодію. Мелодія та світло утворювали солодку квінтесенцію, що зігрівала флюїди, поколювала та мучила нерви, а ще з'явилася нестерпна спрага, яка наростає від безперервного вживання алкоголю, поки не перетвориться на поняття, ім'я котрому «поцілунок». Невимовна краса, окремий елемент, як вогонь чи вода, чи повітря; полум'я, хвиля, буревій, що утворюються з поцілунку. І поступово цей поцілунок набирає форми. Краса постає переді мною у спокусливих постатях. Вони збираються навколо мене: Даліла, Вирсавія, Соломія, Магдалина, ще до навернення, Лея, Аспазія, Клеопатра, Семираміда, Серсея, і темна, як ніч, красуня Атланта. Всі вони хочуть мені подобатись, хочуть, аби я одночасно обійняв їх усіх. Вони надягають каблучки з сапфірами та карбункулами на всі мої десять пальців. Від них мої руки стали такими важкими, що потрібно напружитись, аби підняти їх догори. І коли, з тяжким зусиллям, піднімаю руку догори, то ті п'ятеро, що вдягли мені каблучки, починають солодко плакати і знов сміються, коли я опускаю руку донизу, аж поки я не віддамся тому полум'ю, тій хвилі, ім'я котрій поцілунок. І всі десятеро сидять у мене на колінах, обіймають, притискають до грудей, аж важко стає дихати. І мені хочеться кричати: «Богині! Змилуйтесь! Ви мене вбиваєте! Не цілуйте!» Їхні поцілунки, наче вогонь, обпікають моє обличчя, шию. Вони змагаються між собою. Перемогу отримує темна королева, з-поміж її коралових вуст та білосніжних зубів з моєї шиї тече кров, яку вона висмоктує з моїх вен.

(— Ти коли-небудь прокинешся від цього сну? — закричав на обвинуваченого солтис.

— Облиште його, в нього такі гарні сни, — відповів князь.

— Я вже прокинувся! — продовжив авантюрист.)

І місце, де я знаходився, аж ніяк не було раєм. Це була мокре та брудне підвальне приміщення, зі стелі якого стікав бруд. В маленькій кімнаті мерехтіла одна свічка. А каблучки, що не давали підняти руки, були нічим іншим, як ланцюгами. А й поцілунки, що обпікали мені обличчя та шию, не були поцілунками Даліли, Серсеї та Семираміди, а бридкими стоногими комахами та сколопендрами, що вкрили моє тіло. А чорна королева Атланта, чиї вуста смоктали кров