Читати книгу - "Щаслива зірка полковника Кладо, Ростислав Феодосійович Самбук"

Беккенбауер був усе ж не такий простак. Примружився й заперечив:

«Навіщо ви йому? Адже ви майже нічого не знаєте…»

«Я знаю в обличчя кількох зв'язкових і радистів».

«І не знаєте їхніх координатів…»

«Але ж, зробивши певні зусилля, ми встановимо їх».

«У цьому ви маєте бути кревно зацікавлений!»

Дюбюель сьорбнув кави. Через годину вони перейдуть у бістро на рю Комартін, а обідатимуть на бульварі Осман поблизу галереї Лафайєта. Все розписано погодинно з німецькою пунктуальністю. Про всяк випадок Беккенбауер поставив ще одного агента на вулиці поблизу входу в кав'ярню, а на протилежному боці Рю-Сент-Лазар чергує «мерседес» штандартенфюрера — машина з потужним мотором, спроможна наздогнати будь-який автомобіль.

Дюбюель нишком із-за газети зиркнув на Беккенбауера. Колотить ложечкою каву і щось говорить Крейцбергові. У звичайному ношеному костюмі з недорогої крамниці готового одягу, краватку пов'язано недбало, червоне обличчя літньої людини, незвиклої обмежувати себе в аперитивах та їжі. До лисуватого черепа пристали чорні кучерики, вони немов вималювані на блідій шкірі, підкреслюють її білість.

Якби Беккенбауер знав, для чого Дюбюель закрутив усю цю комедію!

Та годі зловживати терпінням штандартенфюрера. Два, від сили три дні в ролі підсадної качки, потім у Беккенбауера почне пробуджуватися підозра, і Дюбюель утратить свій останній шанс.

Дюбюель добре продумав єдиний спосіб свого порятунку. Він інсценізуватиме приступ ниркової хвороби і попросить відвезти його до лікарні Де-ля-Салпетрієр, що біля Аустерліцького вокзалу. Він пролежав там з тиждень, добре вивчив усі входи й виходи, знав, що з вікна туалету карнизом можна дістатися до пожежної драбини й спуститися з четвертого поверху. За кілька хвилин — більше він не матиме — треба спробувати розчинитися в людському потоці біля вокзалу й сісти на перший-ліпший автобус, а там уже будь що буде!..

Отже вирішено, він почне післязавтра вранці…

Хто знає, як би склалася дальша доля Дюбюеля, коли б наступного дня в Беккенбауера не стався напад мігрені.

Штандартенфюрер скаржився на головний біль уже зранку, коли забирав Дюбюеля з тюремної камери. Він ковтав якісь пілюлі, та, певно, вони не допомогли, бо штандартенфюрер сидів у кав'ярні наїжачений, не розмовляв, як звичайно, із Крейцбергом і час від часу стискав пальцями скроні.

Дивлячись, як супиться Беккенбауер, Дюбюель не без злостивості думав, що настрій у штандартенфюрера сьогодні зіпсований остаточно. Мабуть, пиячив учора з друзями, відзначав успіх у справі ліквідації розвідницького центру в Парижі.

Дюбюель був близький до істини. Беккенбауер і справді вчора дзвонив групенфюреру Мюллеру й доповів про перші кроки в грі, котру розпочав із російським розвідником.

«Спасибі! — відповів Мюллер. — Завтра я доповідатиму про це Кальтенбруннеру. Поздоровляю вас, штандартенфюрер, гадаю, що хрест із дубовим листям у разі успішного завершення операції вам забезпечений».

Чи не годилося після цього влаштувати невеличкий бенкет? Правда, він перетворився на вульгарну пиятику — тепер Беккенбауерові був світ немилий, і навіть думка про хрест із дубовим листям не поліпшувала настрою.

Дюбюель переглядав свіжі газети, відшукуючи повідомлення про бої в Сталінграді, й намагався вичитати в них щось поза рядками. Слова, слова… Про героїзм німецьких солдатів, їхню рішучість і витримку… Але ні згадки про просування вперед тих героїчних вояків, і це симптоматично. Тон газет приблизно такий, як і торік, перед початком наступу Червоної Армії під Москвою. Отже, можна зробити висновок…

Але чи доживе він до того часу і чи почує про початок нашого наступу під Сталінградом?

Відклав газету й допив уже холодну каву. Сидів, втупившись у вікно й спостерігаючи за перехожими. Ще три дні тому він, точнісінько, як той пішохід, піднявши комір пальта, прошкував паризькими вулицями. Три дні, а здається — давно, давно…

Дюбюель спіймав себе на думці, що ділить життя на половини: до арешту й потім. Та чи буде друга половина? Йому сорок два роки, либонь, багато прожив — скільки вісімнадцятирічних полягло від початку війни? І гине тепер.

Раптом подумав, що ніколи не тримав у руках автомата. Та й взагалі, скільки разів за своє життя надягав форму? Йому присвоювали звання, змінювалося число шпал на петлицях, проте все це відбувалося мовби не з ним…

Дюбюелю нараз захотілося взяти автомат. Першою чергою скосив би отих двох, біля дверей.

Посміхнувся: якісь хлоп'ячі бажання…

А якщо?.. Думка майнула і зникла, та Дюбюель злодійкувато озирнувся — чи не виказав себе якось гестапівцеві, що сидів за сусіднім столиком? Чудова думка, як вона не осяяла його раніше? Дюбюель замовив ще чашечку кави й келишок коньяку — помітив несхвальний погляд Крейцберга, але посміхнувся у відповідь визивно: біс із ним, гауптштурмфюрером, тепер мусять рахуватися з його забаганками.

Підняв келиха й спорожнив маленькими ковточками. Зиркнув на годинник, через кілька хвилин мусять перейти на рю Комартін. Слід знайти привід і перемовитися кількома словами з Беккенбауером.

Роззирнувся на обидва боки — кав'ярня порожня. Подав знак штандартенфюреру і вийшов у туалет. Затримався біля умивальника. Беккенбауер зайшов слідом, запитав, поморщившись:

— Когось помітили?

— Ні, але я не можу спокійно дивитися на ваші муки. Є пропозиція…

— A-a, — безнадійно махнув рукою штандартенфюрер. — Нічого не допоможе.

— Не кажіть. У мене є знайомий аптекар, не аптекар, а маг. Правда, він бере дорого…

Беккенбауер насторожився: якщо бере дорого, мусить допомогти.

— Давайте вашого аптекаря… Справа не в грошах.

— Але він користується медикаментами, придбаними на чорному ринку…

— Нехай би він купував їх у самого сатани!

— А потім гестапо візьме його…

— Я гарантую безпеку цього мага. Далеко він?

— Два кроки, на рю Сантьє.

— Поїхали.

— Тут справді не так уже далеко, і можна пройти.

— Ні, краще поїдемо, — занетерпеливився Беккенбауер. — Ми з Крейцбергом сядемо в машину, потім ви.