Читати книгу - "Щаслива зірка полковника Кладо, Ростислав Феодосійович Самбук"

Гіммлер обійшов навколо столу й запропонував Шелленбергові сісти поруч нього на дивані. То був вияв довір'я — навіть високопоставних есесівських генералів рейхсфюрер приймав, сидячи за столом, він завжди чогось боявся. Всі знали про це і сприймали обережність Гіммлера як належне, навіть наслідували її.

Шелленберг згадав два автомати, вмонтовані в його стіл, — певно, кабінет рейхсфюрера також прострілювався вздовж і впоперек. Правда, систему охорони Гіммлера не знав ніхто, навіть він, начальник шостого відділу СД, а йому ж, мабуть, належало знати все на світі…

Гіммлер втупився в Шелленберга крізь скельця пенсне. Губи торкала ледь помітна усмішка, та дивився пронизливо, наче зазирав у душу й читав потаємні думки.

Шелленберг став на мить як не свій, та лише на мить, бо знав, що за цим холодним поглядом, котрий примушував тремтіти багатьох, нічого, крім порожнечі, не криється. І Гіммлер лише прикидається, що зазирає тобі в душу й читає в ній, — один з прийомів не дуже талановитого актора…

І все ж одвів погляд, удавши чи то хвилювання, чи то збентеження, — це подобалося рейхсфюреру й підносило його у власних очах.

— Що у вас за план, дорогий Вальтер? — запитав Гіммлер, самовдоволено погладжуючи підборіддя.

— Є підстави вважати, що на росіян у Швейцарії почав працювати ще один радист.

— Погані вісті, Вальтер.

— Що ж доброго, рейхсфюрер?

— Але я певен, ви щось уже придумали…

— Мусимо точно знати, звідки росіяни одержують інформацію. — Бригадефюрер зробив паузу. — І чи не опікає їх швейцарська розвідка?

— Під час зустрічі з Массоном вам не вдалося це з'ясувати?

— Цей бригадний полковник слизький, як вугор.

— То що ви надумали?

— ОКВ мусить розробити план нападу на Швейцарію.

— Але ж нині, коли наші армії під Сталінградом…

— Я маю на увазі фальшивий план.

— Не розумію…

Отак завжди — доводиться кожному розтлумачувати. Зрештою, Шелленберг не проти цього, але ж тоді Гіммлерові не треба хизуватися своєю проникливістю!

— Навіть Кейтель не повинен знати, що цей план фальшивий, — сказав, мимоволі притишивши голос. — Якщо шпигун чи шпигуни сидять в ОКВ, а російські радисти зв'язані з бюро ХА, Массонові й генералу Гізану одразу стане відомий цей план, і вони мусять зреагувати на нього.

— Передислокація швейцарських військ?

Шелленберг кивнув.

— Якщо російські радисти не мають зв'язків із швейцарською розвідкою, Массон допоможе нам позбавитися їх. Якщо ж швейцарська армія почне підтягуватися до кордонів, це означатиме, що шпигуни з ОКВ підтримують зв'язок з агентами ХА, і нам самим доведеться вживати заходів.

— Згоден, — блиснув скельцями пенсне Гіммлер. — Сьогодні ж поговорю з фюрером.

Шелленберг визнав за можливе нагадати ще раз:

— Але ж Кейтель мусить бути певний, що план справжній. А тепер він, мабуть, заперечуватиме проти нього.

— Так, Паулюс товчеться на місці, — невдоволено поморщився Гіммлер. — Але Кейтель не посміє заперечити фюреру.

І все ж Кейтель, одержавши наказ фюрера розробити план негайного нападу на Швейцарію, спробував заперечити: чи можна кидати проти Швейцарії кілька дивізій, коли вони конче потрібні на Східному фронті? Адже там гине армія генерала Паулюса.

І тоді в ставку ОКВ у Цоссені надійшло категоричне підтвердження Гітлера: план нападу на Швейцарію має бути розроблений найближчим часом. Штабістам Йодля нічого іншого не залишалося, як підкоритися. План був готовий через кілька днів. Головнокомандуючим армією вторгнення Йодль рекомендував призначити генерала Дитля.

Дюбюель сидів за окремим столиком у кав'ярні на Рю-Сент-Лазар, переглядав свіжі газети, курив пристойні сигарети й пив каву. Іноді, відриваючись од газет, зустрічався очима з Беккенбауером, який разом із Крейцбергом зайняв зручне місце біля виходу. Ще один гестапівець сидів через столик ліворуч. Він контролював кожен рух Дюбюеля і готовий був щосекунди зреагувати на будь-яку непевну людину, котра б намагалася встановити контакт із колишнім працівником фірми «Поло».

Дюбюелю пощастило вмовити штандартенфюрера, що саме тут, у центрі Парижа, за вокзалом Лазар і в безпосередній близькості від Гранд-опера найчастіше збираються підпільники і що цю кав'ярню полюбив Кан, бував тут мало не щодня. А навряд чи хтось отак відразу може відмовитися од власних уподобань. Найкращий приклад, він, Дюбюель, і його звичка голитися в перукарні на Рю-Сосюр…

Насправді ж підпільники десятою дорогою обминали цей район із тьмою шпигунів і безкінечними облавами.

Напередодні Дюбюель мав тривалу розмову з Беккенбауером і Крейцбергом. Зрештою (принаймні він сподівався, що це саме так) йому вдалося подолати недовіру гауптштурмфюрера: Дюбюель довів, що Кан відчув небезпеку під час його поїздки до Швейцарії, а Кан — розвідник досвідчений і рішучий, він обірвав усі зв'язки і тепер вичікує, намагаючись з'ясувати, що знає гестапо і яких заходів уживає.

Беккенбауер зв'язався з Ланвіцом. Той повідомив, що російська рація не зменшила обсягу своїх передач. Отже, Дюбюель не брехав, і штандартенфюрер погодився на запропоновані умови гри.

«Кан сам шукатиме контактів зі мною, — запевнив Дюбюель. — Та він, підкреслюю, обережний і хитрий, спочатку впевниться, що в мене все чисто, і лише після цього надішле зв'язкового чи прийде сам».

«Кан знає готель, де ви зупинялися?» — поцікавився Беккенбауер.

У цьому запитанні крився підводний риф, проте Дюбюель вчасно розгадав маневр штандартенфюрера. Якщо він скаже, що знає, Беккенбауер запідозрить його в нечистій грі: адже тоді він муситиме ночувати в цьому готелі — людина недосвідчена, певно, зажадала б цього, сподіваючись утекти, але Дюбюель знав, що шанси ці дорівнюють нулю. З ним ночуватимуть принаймні двоє гестапівців, не рахуючи агентів у готелі.

Дюбюель порозуміло всміхнувся й відповів:

«Я волів би ночувати в камері Санте [4] .