Читати книгу - "З вершин і низин, Франко І. Я."

style="">Байдуже їм, коб лиш здорові крати.

 

17 сент[ября] 1889

 

IX
«А рано, поки час ще виб’є п’ятий…»

 

 

А рано, поки час ще виб’є п’ятий,

Знов Лопотове славне військо грюка:

Іде «кибльовання». Що се за штука -

Їй-богу, сам не знаю, як сказати.

 

«Агій,- почнуть естетики кричати,-

Ось до чого у них доходить штука!

Яка де в світі погань є, грязюка,

Вони давай її в сонети бгати.

 

Петрарка в гробі перевернесь, пробі!»

Нехай! Та тільки він ходив в саєтах,

Жив у палатах, меч носив при собі,

 

Тим-то краси, пишнот в його сонетах

Так много. Ми ж тут живемо в клоаці,

То й де ж нам взяти кращих декорацій?

 

17 сент[ября] 1889

 

X
«Колись в однім шановнім руськім домі…»

 

 

Колись в однім шановнім руськім домі

В дні юності, в дні щастя і любови

Читали ми «Что делать?», і розмови

Йшли про часи будущі, невідомі.

 

Домашні дами ось як побивали

Не раз мої гарячі дифірамби:

«Е, спільна праця! В такім разі й вам би

Прийшлося чистить виходки й канали».

 

Не знали дами, що важке, всесвітнє

Питання те вже Австрія рішила.

Тюремний кибель - що́ в ньому за сила!

 

І виходок, і мебель враз! Вигідне

Береш його, виносиш, ну, і прямо

На поле лий чи в компостову яму.

 

17 сент[ября] 1889

 

XI
«Встаєм раненько, миємось гарненько…»

 

 

Встаєм раненько, миємось гарненько,

Вбираємось і стелим ліжко вмить,

Пісочком казню метемо чистенько,

Тоді давай ходить, ходить, ходить…

 

Шість кроків там і шість назад - досить,

Щоб не крутився світ, та трьом тісненько:

То два нас ходить, а один сидить,

Той встане - з нас один сіда смирненько.

 

Колись в Бориславі були землею

Два ріпники присипані: три дошки

Над ними стали скісною крівле́ю.

 

Лиш люльку мали і вода сльозила

В кутку: сей воду ссе, той курить трошки…

Сім діб! І нас того ж тюрма навчила.

 

18 сент[ября] 1889

 

XII. ПРОХІД

 

 

Прохід - не хлопський в полі, і не панський

В садках тінистих, не філософічний

Той шіллерівський, а гігієнічний

Прохід, регламентовий, арештантський!

 

Зима чи літо, дощ, сніг чи погода,

Мороз чи спека, на годину в добу

Женуть дозорці в’язнів, мов худобу,

По черзі на прохід до огорода.

 

Дерев там тілько, що паркан з ялиці,

А зелені, що поза ним доглянеш,

А неба, що доглянеш з дна криниці.

 

А в грудь як свіжого повітря втягнеш,

То світ закрутиться, мов у п’яниці,

І ще сумніший, безсильніший станеш.

 

16 сент[ября] 1889

 

XIII
«Ні, наш тюремний домовий порядок…»

 

 

Ні, наш тюремний домовий порядок

Бува часом дотепний! Ну, скажіть:

Кибльовання полуднішнє й обід

Ураз - чи дотеп се, чи лиш припадок?

 

І запах соломахи й киблів смрід!

Рядком з водою становлять коновку,

І хліб кладуть, і в киблі ллють карболку -

Ніс арештантський все знесе й живіт.

 

Щаслива Австріє! Той ум великий,

Що видумав сей дотеп, варт вовіки,

Щоб святкувать ім’я його празнично!

 

Перед його ідеєю я клонюсь:

Не апетитно, та зате практично;

Minus de genus, si constructio bonus. 16

 

19 сент[ября] 1889

 

XIV
«Беруть діру, залізом обкують…»

 

 

Беруть діру, залізом обкують,

Приправлять курок і язик для маху -

І самопал готов. Отак, мабуть,

І арештантську варять соломаху.

 

Беруть котел води і жменю круп -

Ось вам і суп; досиплють кмину жмінку,

То звесь кминковий; краяну печінку -

Звесь леберсуп; а хліб - хлібовий суп.

 

На друге йде капуста й воловина

В неділю (евфемічно - жил і лою

Бува не раз в тім м’ясі половина!),

 

В будні горох, фасоля (впів з гнилою!),

Логаза, каша гречана й «дубова» -

Ось вам вся наша «карта страв» готова.

 

19 сент[ября] 1889

 

XV
«Та ви не думайте, що вища власть…»

 

Та ви не думайте, що вища власть

Лишає так се діло, без призору!

Вона пильнує прав у всяку пору

І параграфів скривдити не дасть!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

А як обід готов, то відкладають

Найкраще м’ясо, хліб і відливають

В тарілки соломаху - ще густою,

 

Дадуть омасті і несуть хоробре

До президента. Той скуштує. «Добре!»

Тоді для нас розбовтують водою.

 

19 сент[ября] 1889

 

XVI
«В тих днях, коли, неначе риба в сіті…»

 

 

В тих днях, коли, неначе риба в сіті,

Мій вольний дух в тісних тих стінах б’ється,

Смертельний холод в душу аж крадеться,

І нікому потішити, огріти,

 

Одним-одна лишилася мені ти,

Мужицька пісне, в котрій люд весь плаче,

І мому серцю легшає неначе

З народним болем в один такт боліти.

 

О ви, кристалізованії стони,

Ви, сльози, перетоплені в алмази,

Зітхання, влиті у тужливі тони!

 

Не покидайте ви мене в тій хвили!

Кріпіть, щоб ті безумства, муки, врази

Мойого духу глиб не