Читати книгу - "Пастка на людей та інші тенета, капкани, омани, а також трохи жартів і вигадок, Роберт Шеклі"

— Подивися. Учений на Веднері II винайшов це п'ятдесят років тому. Воно не відповідає сучасним стандартам, але працюватиме. І підійде для нашого корабля.

— А з чого цей пристрій виготовляється ? — стурбувався Грегор.

— Ліпше годі й придумати. Безпрограшний варіант! Він виготовляється з гуми!

Арнольд похапцем натиснув кнопку Конфігурато-ра й прочитав опис пристрою.

Жодної реакції.

— Ти повинен виготовити пристрій з Веднеру! — кричав Арнольд машині. —Інакше порушиш власні принципи!

Він знову натиснув кнопку і, якомога чіткіше вимовляючи кожне слово, знову прочитав опис.

Нічого не сталося.

У Грегора раптом виникла жахлива підозра. Він обійшов Конфігуратор, побачив на його задній панелі саме те, чого боявся, й показав Арнольду.

Там була прикріплена табличка виробника: «Кон-фігуратор 3-го класу . Виготовлено у Веднерській лабораторії, Веднер II».

— Отже, його вже використовували для цього, — здогадався Арнольд.

Грегор промовчав. А що тут скажеш?

Всередині корабля обшивка почала вкриватися цвіллю, зовні на кормі з'явилася іржа. Машина так само слухала проповіді приятелів про красу і велич повторення, але жодним чином не реагувала.

Виникла проблема з їжею. Фрукти відпали через яблучний пиріг, так само, як і будь-яке м'ясо, риба, молочні продукти й крупи. Нарешті вони змогли пообідати жаб'ячими лапками, запеченими за старим китайським рецептом кониками та філе ігуани. Тепер, коли вже споживали ящірок, комах і земноводних, харчування за допомогою машини виключалося.

Обоє почувалися вкрай знеможеними. Довгобразе обличчя Грегора витяглося дужче. Арнольд знайшов у своєму волоссі сліди цвілі. Надворі безперервно дощило, краплі стукали в ілюмінатори, й далі заливаючи просочений вологою ґрунт. Космічний корабель почав осідати під власною вагою.

Наступного разу, коли приятелі зголодніли, вже не змогли пригадати нічого їстівного.

І тут Грегорові сяйнула нова ідея.

Він старанно її обміркував. Ще одна невдача призвела б до остаточної зневіри й занепадницького настрою. Але мізерний шанс ще залишався й варто було спробувати.

Він повільно підійшов до Конфігуратора. Арнольд аж налякався, бо очі Грегора палали диким вогнем.

— Грегоре! Що ти збираєшся робити?

— Я збираюся дати цьому одороблу ще одну останню команду, — хрипко відповів Грегор. Тремтячою рукою натиснув кнопку й прошепотів своє прохання.

Якусь мить нічого не відбувалося. Раптом Арнольд крикнув:

— Назад!

Машина затремтіла, затрусилася, стрілки індикаторів почали сіпатися, лампочки замерехтіли. Індикатори тепла та енергії з червоного кольору на шкалі перейшли до фіолетового.

— Що ти наказав їй виготовити? — запитав Арнольд.

— Я не абищо замовив, — сказав Грегор. — Я наказав їй відтворити саму себе!

Конфігуратор конвульсивно здригнувся й випустив хмару чорного диму. Приятелі закашлялися, задихаючись.

Коли дим розвіявся, Конфігуратор залишався на місці, фарба на ньому полущилася, деякі індикатори вийшли з ладу. А поряд із ним, виблискуючи свіжим мастилом, стояв його двійник.

— У тебе вийшло! — закричав Арнольд. — Ти нас врятував!

— Навіть більше, — озвався стомлений, але задоволений Грегор. — Я зробив нас багатими. Він повернувся до нового Конфігуратора, натиснув кнопку й вигукнув:

— Відтворити самого себе!

За тиждень Арнольд та Грегор завершили свою роботу на Деннеті й із трьома Конфігураторами повернулися в космопорт Кеннеді. Відразу після посадки Арнольд залишив корабель і найняв таксі. Поїхав спочатку на Канал-стріт, потім до середмістя Нью-Йорка. Справи забрали у нього небагато часу, й за кілька годин він повернувся на корабель.

— Усе гаразд, — повідомив він Грегору, — я зв'язався з кількома різними ювелірами. Можемо збути зо двадцять великих каменів без помітного впливу на ринок. Після цього, думаю, нам доведеться деякий час займатися платиною, а потім… Що сталося?

Грегор здавався стривоженим.

— Ти нічого не помічаєш?

— Ну? — Арнольд оглянув каюту, Грегора й Кон-фігуратори. У каюті їх було вже не три, а чотири.

— Ти наказав їм відтворити ще одного? — запитав Арнольд. — Нічого страшного. Накажи їм, щоб виготовили по одному діаманту…

— До тебе ще не дійшло? — скрушно похитав головою Грегор. — Дивися.

Він натиснув кнопку на одному Конфігураторі й сказав:

— Діамант.

Конфігуратор затремтів.

— Це все ти зі своїм бісовим принципом задоволення, — дорікнув Грегор. — Ось тобі й повторення! У цих клятих машин від задоволення просто зірвало дах.

Машина затрусилася всім своїм корпусом і видала… Новий Конфігуратор.

Лабіринт Редферна

Одного звичайнісінького ранку Чарлз Енджер Редферн отримав два цікаві листи. Один був у простому білому конверті. Почерк, яким на ньому писали адресу, здався Редферну знайомим. Він розпечатав конверт і дістав листа без привітання та без підпису. Поміркував лише хвильку, перш ніж збагнув, що почерк здається дивно знайомим, бо нагадує його власний. Це трохи інтригувало, хоча загалом він не очікував нічого незвичайного. Але прочитав таке:

«Більшість правил так званого Лабіринту Редферна, без сумніву, не викликає заперечень, тому що ніхто особливо не переймається обранням шляху. Лабіринт Редферна не може запропонувати нічого, крім розгубленості та безпорадності самого Редферна. Відчувається лише, що Редферну не вдалося подолати власну слабкість і свою рабську сутність та безмежне прагнення покори, які він сам зневажає

Через цю критичну неспроможність перше відчуття читача може виявитися вочевидь недоречним: зацікавленість у скромній обмеженості Лабіринту та зловтішне бажання бачити його якомога коротшим.

Але це швидко минає, і читач виявляє, що його переважний настрій — приховане бажання взагалі нічого не відчувати. Він з вдячністю відкриває у собі байдужість. Та хоча він, звичайно, не бажає пам'ятати Лабіринт, водночас і не докладає достатніх зусиль до того, щоб його забути.

Таким чином, читач стикається з нудьгою Редферна та з ще більш спустошливою власною нудьгою. Він наслідує Редфернову ворожість і легко її перевершує, відмовляється навіть визнати існування Редферна, і через це почувається невпевнено, взагалі не випробувавши Лабіринту. І тут він має рацію — жодне число повторних спроб не зможе змінити цього винятково логічного висновку.

Цей Лабіринт, мабуть, можна було б використати як зразковий пам'ятник нудьзі, не прикрашений (як це природно для Редферна!) жодною провокаційною ідеєю.

Це відображено у правилі 113: “Усім відомо, що Лабіринт керує своїми випадковими жертвами за залізними правилами, але мало хто розуміє логічні наслідки цього — а саме: Лабіринт повинен стати однією з цих жертв, і тому він має бути рівною мірою підпорядкований жорстоким нормам правил”.

Редферн не встановлює “правила”, порушення яких ми могли б передбачити. Це добре видно з його ін-шого позбавленого сенсу положення 282: “Провидіння, попри всі його зовнішні вияви, все-таки