BooksUkraine.com » Фантастика » Закоłот. Невимовні культи 📚 - Українською

Читати книгу - "Закоłот. Невимовні культи"

344
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Закоłот. Невимовні культи" автора Володимир Кузнєцов. Жанр книги: Фантастика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 29 30 31 ... 87
Перейти на сторінку:
ці люди мають певну генетично закладену витривалість, виведену й скореговану. Вони мають шанс витримати ментальне кондиціонування і подальші необхідні корегування. О’Шонессі була серед тих, хто має стати інспекторами. Хтось, звичайно, кращим, хтось гіршим, але шанс уникнути цієї долі був мізерно малий, пов’язаний хіба що з каліцтвом чи смертю. Нині ж ситуація наче обернулася чимось геть іншим — виявилося, що єдина можливість, яку давало життя, насправді була не зовсім єдиною. Розгалужена, заплутана, вона могла привести до цієї точки сотнею різних шляхів. І на багатьох із них Брідж О’Шонессі мала б кращу позицію, ніж її теперішня — позиція сліпця, який намагається зрозуміти, що таке червоний колір. Тоді, в Кілі, вона була вільною робити майже все, що їй заманеться. Веселитися, кохати, кричати… Маленький чарівний світ кампусу був дуже несхожий на галасливий та злий великий світ за його стінами. Ігнорувати нагоди було б дурістю, чи не так? «Справжнє навчання почнеться тільки тоді, коли ти потрапиш на службу», — так казали всі, хоча ніхто не міг знати цього напевне…

На передпліччі прокинувся браслет — вхідний міжслужбовий виклик. Брідж кинула оком на екран. Лейтенант Іва Боген. Несподівано.

— Слухаю, пані лейтенанте.

— Пані інспекторко, вітаю. Ви маєте прибути до секторального габу СФБ. Це терміново.

— Що трапилося? — відчувши, як усередині розливається гаряча хвиля, спитала О’Шонессі.

— Перепрошую, пані інспекторко, але згідно з настановами 147-А та 34 взаємодії СФБ та СОІ надання мережею інформації щодо…

Брідж не могла похвалитися, що дослівно пам’ятає ті настанови чи навіть пригадує їхні номери, але, нетверда в букві, вона добре відчувала дух законів СОІ. І добре розуміла, що мають означати сі слова. Несанкціонована окультна активність — і судячи з місця зустрічі — пов’язана з Вукміром.

— Зрозуміло, — роздратовано урвала вона лейтенанта, водночас посилаючи запит на монорейку. — Буду за… вісімнадцять хвилин.

Око її зупинилося на записнику, що так і лишився лежати на столі. Вона корегувала маршрут, додавши візит до Кемідова…

— Я зустріну вас у коридорі А-18, відсік 4, пані інспекторко. Прошу не затримуватися. Це насправді терміново.

«Курва твоя мама!» — вилаялася про себе О’Шонессі, скасовуючи запит. Зваживши поглядом записника, вона вхопила його і засунула в контейнер на стегні.

VII

«Сінано», хоч який величезний, не заохочував до прогулянок та вештань. Екіпаж пересувався за чітко визначеними маршрутами, а частота й кількість цих пересувань зводилися до мінімально необхідної. Збудований за часів Старої Імперії, у своєму первісному дизайні корабель не мав ані сингулярного реактора, ані НРІ — двох вузлів, що значно спростили й прискорили живлення та роботу внутрішніх систем, а відповідно, і зменшили потребу в людях на борту — вантажі найбільш вимогливому та витратному в умовах космосу. Достеменно невідомо, якою була кількість екіпажу під час Війни Тисячі Демонів, але вочевидь, нинішні десять тисяч є значно меншою цифрою. Це зумовило будівництво внутрішньої монорейки й так само — запровадження обмежень щодо пересування. Між облаштованих осередків навколо критичних агрегатів, які для свого функціонування потребували людського ресурсу, пролягали темні та холодні ділянки, в яких повітря (і то не всюди) постачалося прадавніми системами, змонтованими чи то за Старої Імперії, чи то за часів мі-го. Вилазки окульт-техніків та ауксиларіїв у ці «темні долини» були чимось на кшталт археологічних експедицій. Принаймні, так вони виглядали для стороннього спостерігача. Такого як інспектор СОІ чи офіцер СФБ.

О’Шонессі, одна в порожній вагонетці, всміхнулася своїм думкам. Двері прочинилися, і досередини зайшов довготелесий, більше двох метрів, чоловік. Він був модифікований ледь не більше за Кемідова: непропорційно довгі ноги та руки складалися здебільшого з біополімерних тканин та пласталевих вставок. Тулуб, який за розмірами мав би належати землянину середнього зросту, вкривали зовнішні модулі та периферійні пристрої. Жмути кабелів та широкі смуги оптоволоконних шин, здається, замінювали йому одяг. Хоча необхідність у вбранні була взагалі доволі сумнівною — жива плоть проглядала лише фрагментарно і на поверхні займала відсотків десять. Пах був прикритий чимось на кшталт порцелянової черепашки — розмірів достатніх, щоб натякати на щось під нею. Напевне, також щось мало залишитися і на голові, але інженерний шолом не давав змоги впевнитися в цьому. Скло візора — тригональної сітки зеленуватого перламутру — розвернулося до неї.

— Guten Tag, Inspektorin O’Shaugnessy, — промовив чоловік. Голос звучав досить природно, проте тренований слух відчув синтетичні зв’язки та голосовий модулятор. З таким тілом косметика для голосу, на думку Бріджит, виглядала недолугим жартом. Вона, здається, бачила цього персонажа вперше, хоча дивне відчуття дежа вю бентежило її. Наче вони вже зустрічались, але де й за яких обставин? Якщо він назвав її на ім’я, то, певне, мав високий рівень доступу — атож, доволі високу посаду та ранг. Зафіксувавши погляд на прибульцеві, вона надіслала пошуковий запит.

«Командор Вольфрам фон Зіверс, проф., особистий ідентифікатор С1/412І-КІ-0112; гросінженер», — доповіла система.

Брідж зірвалася на рівні, козирнувши офіцеру.

- Herr Großingenieur, — спантеличена, вона забула навіть формальне вітання, тупо вирячившись на власне відображення на поверхні його візора.

Секунду чи дві вони мовчки дивилися одне на одного. Бріджит не могла побороти заціпеніння — якесь липке відчуття народилося у глибинах свідомості й тепер розросталося, заважаючи вільному руху думок. Перше її враження було помилковим. Вона бачила його раніше. І хоч як вона намагалася впевнити себе, що могла зустріти одного із старших офіцерів під час якихось загальних зборів, ця бентега ніяк не бажала вгамовуватися. Вона вже бачила його — так само зблизька, як і зараз.

Зіверс незграбно розвернувся й сів навпроти О’Шонессі. Через задовгі для тіла кінцівки своїми рухами він нагадував бусла. Бріджит сама здивувалася згадці про тих дивних птахів зі свого далекого дитинства.

— Mein Schiff ist in Schwierigkeiten, frau Inspektorin. Weifit du etwas darüber?

He впевнена, що цілком зрозуміла слова гросінженера, Брідж мотнула головою:

— Nein, Herr Großingenieur, — і, сама злякавшись власного нахабства, додала: — Muss ich?

— У вас чудовий акцент, пані інспекторко. — Після цих слів пролунало щось схоже на вібрацію металевої пластини. Бріджит вирішила, що це мав бути смішок. — Але насолода слухати його, на жаль, не компенсує додаткових витрат часу. Шкода. Я чув, що західноімперська… гм… вживана у вашій службі.

— So ist es, Herr Großingenieur. Ich…

— He треба, благаю, — Зіверс звів величезну лапиську, зблиснувши чорними сегментованими трубками фаланг і карбоновим покриттям суглобів. — Я аж ніяк не хтів вам докоряти. Ви справді дуже мила. Але…

Він на мить замовк, кинувши погляд на фреску на склі вагонетки, ліворуч від О’Шонессі. Звідтіль на нього споглядав Y-подібний виріз шолома, закритий візором кольору розпеченої міді.

1 ... 29 30 31 ... 87
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Закоłот. Невимовні культи», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Закоłот. Невимовні культи"