BooksUkraine.com » Любовні романи » Брутальний лікар 📚 - Українською

Читати книгу - "Брутальний лікар"

190
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Брутальний лікар" автора Ніка Нікалео. Жанр книги: Любовні романи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 29 30 31 ... 44
Перейти на сторінку:
без жодних натяків. — Ну то що, ми й далі партнери?! Мені також буде приємно, коли й вам щось колись нагадає про мене. Тож залишмо все так, як є, і перейдімо до обговорення важливих питань.

— Ну, якщо так, то гаразд, бо я вже почала хвилюватися.

— Мій фінансист переглянув усі документи, які ви надіслали, і ми вирішили, що я підпишу запропоновану вами угоду.

— Без змін і доповнень?

— Без жодних змін і доповнень, — однозначно її переконує. — Ось папери. Тут лише вашого підпису й печатки бракує.

Він вказує на папку з документами, що лежить поруч на стільці, і жестом прикликає офіціанта. Той одразу ж береться обслуговувати його пані.

— Скуштуйте цих чудових креветок. Я їх тут дуже люблю. Шеф-кухар цього закладу довгий час працював в італійському ресторані в Польщі, тож як приготувати цю морську страву, він дуже добре знає.

Віка смакує вже очищені велетенські креветки, що лежать у прозорому соусі, викладені півмісяцем на її тарілці. Їхнє м’ясо м’яке й ніжне, наче їси зефір, солоно-гостре від якихось приправ і ледь підкислене вином.

— Так, справді дуже смачно, — зауважує жінка. — Але я б хотіла…

— Ви сьогодні надзвичайно чарівна й красива.

— Дякую. Ви казали про якусь пропозицію. Я дуже поспішаю, справді. Мені шкода, що обставини виникли так несподівано.

— Я вас прошу! Скільки там до тієї Жовкви не в години пік?! Я вас сам домчу за двадцять хвилин.

— Дякую, не варто. Я на своїй автівці. Отож дуже вас прошу, кажіть уже!

— Ну, я так не можу! Це не така справа, де поспіх — добрий порадник. Він узагалі нічим не добрий. — Чоловік замислюється, його брови невдоволено зведені, очі бігають, рухи рвучкі. Він випиває бокал шампанського на вдих і каже: — Якщо ви й справді так поспішаєте, то давайте іншим разом поговоримо. Зустрінемося цими вихідними, можливо, десь за містом. У більш приватній і комфортній атмосфері, аніж сьогодні.

Вікторії стає незатишно. Краще вже сьогодні, аніж вона буде себе мордувати думками. Цей чоловік не любить чекати. Його або одразу слухай, або просто забудь.

— Ну, що ж! Гаразд, я вас слухаю…

Те, що він далі скаже, викликає у неї втому й бажання швидше чкурнути куди-небудь. Хочеться відверто зізнатися: «Мені це зовсім не цікаво. Я вже в такому віці, коли бачу наскрізь. Коли об’єкт просканований ще до початку розмови й точно не здивує своїми словами. Я доросла й дуже самовпевнена, самодостатня і не потребую поруч чоловіка за будь-яку ціну. Мене нічим уже не здивуєш. Хіба лише глибокими почуттями, але не чиїмись, а моїми власними. Тому ваша пропозиція щонайменше наївна. Я звикла все вирішувати сама, здійснювати сама, окреслювати плани також наодинці із собою. Мені не можна сказати: “А давай ти не будеш так робити або зробиш інакше!” Я одразу бігтиму геть світ за очі від того, хто це надумав говорити. Я різка, мовчазна, незалежна й нестерпна. Зі мною складно. Це на перший погляд я — киця, насправді давно вже нею не є. Я радше кішка, що приховує свої наманікюрені кігті. Не обманюйтеся. Залиште марні надії мене приручити й посадити вдома на подушки та дивани, одягти в шубки та дорогі прикраси. Мені це не цікаво. А що цікаво?! Я не скажу. Або скажу, але не вам. Просто хочу вже йти геть звідси». Але ж з ним так не можна. Тому у відповідь на його запитання вона відповідає просто:

— Ваша пропозиція вельми несподівана. Ви мене вчергове здивували. Але я не планую вдруге виходити заміж. Поганий досвід, розумієте. Я отримала щеплення від шлюбу.

Та він непохитний і наполягає на своєму. Тисне, наче багатотонний прес на душу.

— Мій досвід, навпаки, дуже позитивний, і я переконаний, що ми створимо чудову пару. Не відмовляйтесь отак одразу. Подумайте. Така вигідна партія навряд чи трапиться вам іще. Я в жодному разі не применшую вашої краси й розуму. Ви варті королівської пошани. Та вільних, гідних вас чоловіків сьогодні практично не зустрінете, тим пак готових одружуватися, а не просто «морочити голову».

Вікторії справді хочеться зараз розчинитись у просторі й часі, вигулькнути десь у зовсім іншому світі й забути цю розмову. Почувається маленькою дівчинкою під натиском батьків, які виховують за провину. А от йому вона точно нічого не винна!

— Ви знаєте, ні! Дякую за все. Та я не зміню своєї думки, — упевнено й чітко промовляє, скинувши всю вагу ситуації. — Я мушу йти. Дякую за все. Бізнес-угода скасовується, я правильно розумію?!

— Ну, що ви. Я серйозна людина. Як кажуть у кіно, «не змішую любов і гроші». — Він сміється.

— Гаразд. Дякую!

Віднедавна Вікторію страшенно дивували такі самовпевнені й самозакохані особи. Як можна думати, що ти зумієш когось переконати, що ти йому потрібен. Особливо в таких стосунках, коли все на рівні почуттів і відчуттів, інтуїції та найцікавішого — непередбачуваності, коли хтось може грубо порушити твій особистий простір. Середньовічною метальнею кам’яного ядра заїхати в чужу душу й намагатися поцілити в серце. Це що? Торги? Забіг з перепонами чи, може, ще якийсь дивний вид спорту? Тільки Віка ні з ким не хотіла змагатися. Їй усе це було давно нецікавим і нудним, власне, передбачуваним. Вона могла все життя удвох із кимось тепер розкласти по поличках. І це було сумно й невесело. А тому їй уже не цікаво. Життя заграло новими і яскравими фарбами, коли вона взяла його у свої руки. І тепер її, можливо, влаштували б цікаві й рівноправні партнерські стосунки, але серйозно вона про це навіть не думала.

Мама

Вікторії чи то здавалося, чи то справді вона відчувала, що Мар’янка намагається її якось розрадити після трагічної аварії, але подруга всюди, де тільки могла, ходила з Вікою, запрошувала на різні події. Однак тій нічого не імпонувало. Цікавилася лише своїм, глибоко занурилася в бізнес. Її можна було посеред ночі розбудити й говорити про постачання, замовлення, відвантаження та інше, хоча за всім цим стежив відповідний штат людей. Віка й справді, як могла, тікала від реальності. Та одне запрошення Мар’янки її схвилювало, і Вікторія вирішила таки поїхати з нею до покинутих малюків у дитячий будинок на вулиці Таджицькій у Львові.

Подруга після багаторазових спроб ЕКЗ11 так і не змогла завагітніти. І вони з Річардом вирішили всиновити

1 ... 29 30 31 ... 44
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Брутальний лікар», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Брутальний лікар"