Читати книгу - "Останнє полювання"

І що тоді? І хто тоді?

Поки що Ньєману треба було зосередитися на Франці Карлові-Гайнці фон Ґаєрсберґу. Згідно з даними Івани, Франц був ексцентричним відлюдником сімдесяти двох років. Орнітолог за освітою, він ніколи ніде не працював, задовольняючись щорічними дивідендами. Почесний член WWF (Всесвітнього фонду природи), він допомагав розробляти Рамсарську конвенцію 1971 року про захист водно-болотних угідь і написав численні наукові розвідки на тему птахів, що населяють ці зони.

Він також заснував у Баден-Вюртемберґу кілька помітних фондів, чия діяльність була присвячена захисту різних видів тварин, контролю над флорою і фауною, сталому розвитку. Саме він, і тільки він, наглядав за лісами Ґаєрсберґів. Він перетворив землі свого клану на своєрідну лабораторію в натуральну величину.

Ньєман кинув папку на пасажирське сидіння й зосередився на дорозі. Уже пів години він їхав уздовж озера Тітізе — замок графа розташовувався на півночі, тобто по той бік від ферми інституту Макса Планка. Що ж до Скляної вілли, то вона губилася десь на сході, поміж густих шарів хвойних дерев і вологих галявин.

Флік, на відміну від Івани, час від часу міг насолодитися сільською місцевістю. Але лише час від часу. Йому вже остогидли ці сосни, ці шале, ці сірі води. До того ж на нерви діяла одна обтяжлива обставина: дитиною він проводив кожні літні канікули неподалік, у дідуся й бабусі з боку тата, по той бік Рейну, поруч із містечком Ґебвіллер. Спогади аж ніяк не приємні.

Його думки перервав останній вигин дороги — уже якийсь час він постійно їхав угору між залитими сонцем соснами, і ось раптом перед ним на пагорбі вигулькнув величний замок, на який він чекав від самого прибуття до Німеччини.

Наприкінці дев’ятнадцятого століття германські монархи й аристократи підхопили дивний синдром — пристрасть до фальшивих укріплень. Натхнені архітектурою Середньовіччя з її перевантаженою деталями естетикою, вони побудували собі прекрасні новесенькі фортеці, помережані башточками та бійницями. Найгарнішим (чи найгіршим) зразком цього неоготичного стилю був замок Нойшванштайн Людвіґа ІІ Баварського, такий нереальний, що Волт Дісней узяв його за зразок для свого логотипу.

Однак тепер на тлі темних сосен білів інший зразок цієї манії. Замок Ґаєрсберґів нагадував ракету на пусковому майданчику. Кожною площиною фасаду до верхівки тягнулося кам’яне мереживо, на терасах танцювали танго горгульї з грифонами, а над усім цим височіли башти, надто гінкі, надто загострені.

Ньєман наблизився до водяних ровів, які захищали споруду, а далі мусив проїхати підвісним мостом. У дворі естетичний психоз не завершився. Портали з арками, склепіння в романському стилі, вітражі на вікнах…

Ньєман вийшов з автівки й ступив кілька кроків. Дрібний гравій, що шурхотів під ногами, поєднувався з пересміхом фонтанів, утворюючи просту, але надзвичайно вишукану симфонію.

На головному ґанку його вже дожидався дворецький. Фліка попросили зачекати в просторому холі, біля підніжжя мармурових сходів, які, вигинаючись, вели до чертогів вищих поверхів. Ньєман попереджав про свій приїзд, тож, очевидно, це ні для кого не стало сюрпризом.

Почувши дзижчання моторчика інвалідного візка, він обернувся й зрозумів, що далі буде ще більше кліше — можливо, суцільні кліше до самого його від’їзду.

Франц Карл-Гайнц фон Ґаєрсберґ був схожий на професора Ксав’є, викладача-телепата з «Людей Ікс». Просто-таки копія. Повністю лисий, кістляве, змучене обличчя. Темні кола під очима, гострі вилиці, крокодилячі щелепи… Марно було шукати хоча б одну спільну рису з Лаурою Прекрасною чи Юрґеном Рудим. Але, зрештою, Франц був усього лише холостим дядьком, мертвою гілкою генеалогічного дерева.

Знайомство не зайняло багато часу, а тоді господар запропонував:

— Надворі розкішне сонечко, поговорімо там.

Ньєман пішов за візком великою залою — він не встиг розглянути лаковані меблі, килими, опудала-трофеї, ковані візерунки, що прикрашали приміщення, — і вони опинилися на ще одній терасі, з якої відкривався вигляд на сад у французькому стилі. Всюди були розставлені залізні садові меблі, пофарбовані набіло, як у найрозкішніших люксових готелях.

— Сідайте, прошу.

Франц фон Ґаєрсберґ під’їхав до круглого столика, машинально обравши місце, з якого відкривався найкращий вигляд на сад.

Ньєман послухався, повернувшись до парку спиною — начхати.

— Хочете кави?

Флік не встиг відповісти: граф уже теленькав у старомодний дзвоник. Запала коротка мовчанка, яку переривало щебетання птахів у кронах дерев і фонтани, що плюскотіли на високих частотах.

Коли дворецький приніс напої на срібній таці, чоловіки мовчки випили каву з білих філіжанок, оздоблених золотою облямівкою. Атмосфера була спокійна, без сліду ворожості. Старійшина династії VG, здавалося, був дуже прихильний до французької поліції. Власне, невдовзі, ставлячи філіжанку на стіл, він сказав:

— Я готовий до вікторини.

28

Знову-таки, він не дав Ньєманові заговорити першим:

— Сподіваюся, вам подобається на Скляній віллі.

Флік і собі поставив чашечку на місце, намагаючись поводитися з делікатністю, відповідною до обставин.

— Там чудово. Ваша племінниця дуже гостинна.

— Ви знали, що Лаура ще й моя похресниця? Взагалі, я ставлюся до неї трохи як до власної дочки…

Непоганий спосіб перейти до самої суті.

— До Юрґена ви ставилися так само?

— Юрґен…

Франц повторив ім’я замріяним тоном, але обличчя його одразу ж напружилося, через що шкіра вкрилася сіткою різких зморщок. Ось так зблизька він нагадував радше хижацьку версію професора Ксав’є: ніс, подібний до орлиного дзьоба, очі, що впивалися в співрозмовника, і поза у візку, прикро схожа на стерв’ятника, який присів відпочити, втягнувши голову поміж складених крил.

За добру хвилину мовчанки старий раптом випростався.

— Звичайно, — мовив він безапеляційним тоном. — Юрґен, звісно, був примхливішим, непередбачуванішим, але так, я любив його не менше за його сестру.

— Що ви маєте на увазі під примхливістю?

— Наче ви не чули про його… нахили.

— Ми не думаємо, що вони хоч якось пов’язані з його загибеллю. Мене більше цікавить, чи за життя Юрґен поводився неординарно.

На обличчі Франца з’явився спантеличений вираз: він не розумів запитання.

— Чи були в нього перепади настрою, — уточнив Ньєман, — зневажливе ставлення до когось, агресивна реакція, щось, завдяки чому він міг би нажити недругів.

— Сам лише Юрґен володів майже п’ятьма мільярдами євро. Якщо він і мав ворогів, то не тому, що інколи міг встати не з тієї ноги.

— Я думав не про гроші. Варварський