Читати книгу - "Ти - моя!!!, Кіра Шарм"

- Ого! - Хлопці навіть завмерли, коли я повернувся. - Щось ти швидко!

- А мені здавалося, що ти, Бурін, мусив би вже знати, що ні бій, ні те, що відбувається з красунею за зачиненими дверима, не повинно тривати надто недовго! Ти ж не тільки на результат працюєш, потрібно ще й насолоду отримати та доставити оточуючим! - розважався Тоха. - А тут не просто красуня, тут же один ходячий секс!

- Дурень ти, - ціжу я, хапаючись за чергову склянку.

- Ого! - Гліб навіть свиснув, а потім пильно,  вивчаючи вдивився мені в обличчя. – Ану, відійдемо.

Допивши до дна, киваю та виходжу на повітря.

- Я так розумію,  не було у вас там нічого? – ось тільки один Шиманський уміє так дивитися.  Під його поглядом іноді почуваєшся, як під рентгеном. І хоча здається іноді що він взагалі не звертає уваги і зайнятий чимось зовсім іншим, найчастіше раптом виявляється, що саме він і помітив усі, навіть найдрібніші деталі. Хоча взагалі спиною сидів і ні в чому не брав участі!

Мені залишалося тільки похмуро кивнути і затягнутися димом, що вилетів з його цигарки.

- То все серйозно? - Шиманський, трохи помовчавши, скинув на мене погляд-рентген.

- Здається, я тільки з Самантою зараз це й зрозумів, - трохи розсіяно відповідаю, зариваючись рукою в волосся і намагаючись на дивитись на Гліба.

   Почуваюся так, ніби це і не я взагалі. Огидне, треба сказати, відчуття.

 - Навіть думка про те, щоб доторкнутися до іншої, гидка, - і голос у мене якийсь чужий, хрипкий. Ось слово честі, ніби перетворююсь на якогось мутанта. Начебто мене покусав якийсь ненормальний, і тепер я теж стаю іншим, втрачаючи свою суть.

Може, Лєра, - насправді й не Лєра зовсім, а якийсь вампір? При одному спогаді про неї губи самі розпливаються в посмішку, а по руках починає бігти табун мурашок, до самих плечей.

- Ну, то чого ти загубився, Слав?

- Та якось, знаєш ... Не складається в нас, загалом.

- Так ти склади, - друг знову густо видихає свою отруту, а я, як чумний, втягую її в ніздрі. Сигаретний дим зазвичай діє на мене крутіше за алкоголь. Сам я не курю, але варто тільки надихатися, а якщо ще кілька разів і затягнутися, що буває зовсім рідко, то мене прямо вирубує. Може, підсвідомо мені цього й хочеться? Вирубатися зараз, а потім прокинутися нормальним, собі звичним Славою Буріним і жити, як раніше?

- Тоха, звичайно, дурів, але загалом усе сказав правильно. Ти звик, що тобі все з неба падає в плані дівчат. А ти подумай. Бій ти що, просто так виграєш? Скільки тренуватися доводиться, га? Заради кількох тріумфальних годинників працюєш тижнями!

- Так то бої, - я знову смикаю волосся, як пацан. – А це – інше. Серце тобі не бої, його не виграєш!

- А ти постарайся, - Гліб знову видихає, і, кинувши недопалок під ноги, починає топтати його ногою. - Виходу в тебе все одно іншого немає. Забути, як я бачу, вже не вдасться.

- Це так, - я тягнуся до його пачки, з якої Гліб дістає ще одну цигарку, але він ховає її в кишеню.

- Тобі світла голова потрібна, Бурін. Подумай краще, як дівчину свою завойовуватимеш! А то вирубаєшся зараз, і все. А завтра будеш соплі на кулак намотувати. Тому що з кожним днем ​​ставатиме лише гірше.

Бля, а він правий! - Розумію, згадавши про те, як усе перевернулося, коли я побачив з нею поряд якесь мурло. Реально, воно вже з кожним днем ​​все гірше починає ставати!

- Дякую, брате, - простягаю йому руку, яку він міцно тисне.

Як же насправді добре, коли є друзі, які здатні вправити тобі мізки!

Він тільки киває головою, і мовчки докуривши, повертається до зали. А я з тугою дивлюся на вхід, розуміючи, що звичайні веселощі, яким останнім часом наповнені наші вечори і ночі в «Іскрі» і після неї, мені вже недоступні.

І все одно, зітхнувши, повертаюся слідом за Шиманським. Може, ще вдасться розвіятися?