Читати книгу - "Проти долі, Ерін Кас "

— Потрібно відповідати на дзвінки, коли я телефоную, — відрізає холодно й швидко оцінює обстановку.

— Ти знаєш, що твоїй дівчині немає вісімнадцяти? — не зводить з мене погляду, а я стою вся червона, від нігтів на ногах до кінчиків волосся.

— Ми просто дивились фільм, — починає белькотіти Андрій, який схоже, боїться Влада.

У прихожій знову починає дзвонити мій телефон, а Влад трохи відходить, наче дозволяючи мені вийти. Вилітаю, як блискавка, й натягаю на себе светр. Руки трусяться, серце колотиться. Що ж це таке? Чому я знову потрапила в халепу перед ним? Таке відчуття, наче з переляку знову втрачу свідомість. Тремтячими пальцями хочу відхилити виклик від Іванки, але проводжу в інший бік й чую схвильований дзвінкий голосок:

— Полю, ти тут? Полю!?

— Іванко, я зараз не можу… — шепочу, але вона мене перебиває.

— Слухай мене, — говорить серйозно. — Не вір Андрію. Я не хотіла говорити телефоном, але…

— Що сталось, — затамовую подих, бо до мене нарешті доходить очевидне. Як наче в один момент все стає на свої місця. Всі підозри складаються в логічний ланцюжок. Ну, не може хлопець так швидко і легко зізнатись у коханні. Тут навіть без досвіду зрозуміло.

— Він заклався з друзями, що ти в нього закохаєшся. Я випадково почула вчора, — вона ще щось говорить, але я не слухаю. Стискаю телефон в руці аж до болю. Повертаюсь до кімнати й перериваю емоційну розмову.

— Це правда? — дивлюсь тільки на Андрія. — Ти поспорив? — голос тремтить і впоратись з емоціями дуже важко. Чую свій голос, наче крізь товщу води. Розумію, що правда, бо він мовчить. Навіть на мене не дивиться, а тільки на Влада.

— Це було жартом, а потім, — і виправдовується він теж перед Владом.

Розвертаюсь, щоб він не бачив моїх сліз й вилітаю з кімнати. Хапаю пуховик й намагаюсь його одягнути. Наче дерев’яна, руки не гнуться, а рухи схожі на уповільнену зйомку. Застібати його навіть не намагаюсь. Вискакую з квартири й мчу вниз по сходах. Чекати ліфта надто довго, мені терміново потрібне свіже повітря.