Читати книгу - "Мені не потрібен чоловік! Що значить, ви наполягаєте?!, Ольга Обська"

Розділ 16. Ваша порада запізнилася

Яна дослухалася поради Боніфаса — зайняла крісло, накрите синім пледом, а Блезу запропонувала друге. Не встигла вона влаштуватися зручніше, як до неї приєдналася група підтримки — Кузя. Він застрибнув до неї на коліна і розтягнувся на весь зріст, показуючи гостеві, що Яна під його захистом. Вона не сумнівалася, що ще один представник її групи підтримки зараз пильно спостерігає за розвитком подій з вікна.

— Муазіль Вів'єн, я до вас у справі, — Блез втупився чорними немигаючими очима на Яну, — але дозвольте, перш ніж перейти до справи, розповісти вам невелику передісторію.

— Уважно слухаю вас.

Історії і передісторії, ремарки, післямови і відступи вона любила. До слова, останнім часом її життя стало на них багате. Ох, відчувала Яна, що за час поки не відбудеться зворотний обмін з двійником, вона стільки матеріалу назбирає для нової книги, що це буде трилогія.

— Я добре знав вашого дядечка, — чорні очі ковзнули по коту і знову втупилися в Яну. — Ми з Жюлем були добрими друзями.

— Справді? — хмикнула Яна.

Вірити чи ні? Кузя, он, скептично примружив очі.

— Він часто ділився зі мною ідеями та намірами. У нього були великі плани на свою крамницю. Шкода, що життєві обставини не дали йому реалізувати мрію, — кінець фрази вийшов глухим. Обличчя Блеза на мить скривилося. Він трохи посовався на сидінні, перш ніж зміг закінчити думку. — Жюль був би радий, якби хтось продовжив його справу.

Як не дивно, Яна думала про це. Їй хотілося б, щоб була відновлена ​​колишня слава крамниці. Щоб, як і раніше, люди сюди приходили за допомогою. Щоб городянам не доводилося їздити по артефакти в столицю. Але Яна поки ніяк не могла уявити, що цим всім зайнялася б вона сама. Їй хотілося якомога швидше повернутися в земний світ, нехай він їй і не рідний, але звичний і затишний. Залишалося сподіватися, що коли станеться зворотний обмін, і Вів'єн опиниться на місці Яни, вона не залишить крамницю без уваги.

— Не зрозумійте мене неправильно, — продовжив Блез. — Я в жодному разі не докоряю вас за те, що вам не під силу втілити в життя мрію вашого дядечка. Налагодити роботу артефакторної крамниці — непосильна задача для юної муазіль.

Куди це він хилить?

— Гарненькій панночці вашого віку більше пасувало б проводити час на музичних вечорах і модних виставках, прогулюватися ботанічним садом і танцювати на б-балах, — на останньому слові Блез запнувся і скривився.

Яна помітила, як він трохи підвівся і знову сів, намагаючись перерозподілити вагу тіла на праву частину сидіння.

— Я відчуваю відповідальність перед вашим дядечком. І вона велить мені подбати і про вас, і про крамницю. Тому хочу купити у вас те, що стало для вас тягарем і непосильною ношею. Пропоную десять тисяч луардів.

Сума космічна, але Яна довіряла інтуїції Боніфаса — Блезом керує зовсім не жага благодійності. Очевидно, що крамниця йому для чогось дуже потрібна. Для чого? Якщо він бажає організувати артефакторну справу, то міг би купити будівлю в набагато більш доглянутому стані — за такі-то гроші. Ой, хитрує монсір Чорноокий. Вирішив, що легко обіграє дурненьку молоденьку муазіль? Незрозуміло, що за гру він затіяв, але підігравати йому Яна не збиралася.

— Я не продам крамницю, — похитала вона головою.

Відповідь Блеза не задовольнила. Він уперся ліктями в підлокітники і подався вперед, підгинаючи під себе ноги. Крісло пручалося його рухам, несамовито поскрипуючи.

— Жюлю б не сподобалося, що його дітище приходить у все більше запустіння. Крамницю треба привести до ладу.

— Я прекрасно зможу подбати про неї сама.

— Навіщо ви обманюєте? Я ж знаю, що вас зовсім не хвилює доля крамниці, — його очі небезпечно блиснули. — Я знаю вашу таємницю. Зі мною можете бути відвертою.

На якусь мить Яна розгубилася. Він знає її таємницю? Він знає, що вона з іншого світу? Але як здогадався? Може, це він і є — той маг, який допоміг двійникові здійснити обмін?

Рядки з записки Вів'єн спливли в пам'яті:

...У нас же не вірять в існування інших реальностей... Але знайшлася людина, яка мене зрозуміла і допомогла. Я не назву тобі її імені...

— Не варто так хвилюватися, — вкрадливо сказав Блез. — Я вмію тримати язик за зубами. Про те, що ви відмічені, від мене не дізнається ніхто. Якщо, звичайно, наша угода відбудеться.

Відмічена??? Це було щось новеньке. Це якась не та таємниця. Зовсім з іншої опери. І Яна навіть гадки не мала з якої. Звичайно, ідей у ​​неї було безліч — в магічному світі мітка може означати будь-що: наявність магії, відсутність магії, приналежність роду, шлюбні зв'язки і ще багато чого. Але йдеться, напевно, про двійника. У себе Яна жодної мітки не помічала. Даремно Блез старався. Його шантаж не вдався.

— Завтра я пришлю вам на підпис папери.

— Я не продам крамницю, — спокійно і впевнено повторила Яна.

Блез знову скривився. Вона не зрозуміла: це реакція на її слова або на незручне сидіння? Він весь підібрався і, незграбно розставивши коліна, перемістився на ліву частину сидіння.

— Не хочете прийняти благородну допомогу? Чи розраховуєте на допомогу Моріса? Він обіцяв вам золоті гори?

Видно було, що він намагається говорити спокійно, але емоції проривалися назовні. Здається, монсір Чорнолискучий Брюнет почав заводитися?

— Не раджу вам покладатися на Моріса. Мій кузен — людина вкрай небезпечна. Повірте, ви будете нажахані, якщо дізнаєтеся те, що він від усіх приховує. До речі, не забудьте попросити, щоб він розповів вам свою таємницю, перш ніж погодитеся відновлювати шлюбний процес. Думаю, у вас зникне бажання не те, що пов'язувати з ним своє життя, а й просто знаходитися поруч. Його таємниця не йде ні в яке порівняння з вашою.

Яну обурили слова Блеза. Їй чомусь здалося, що він зводить наклеп на Моріса від досади, що Яна не погоджується на його пропозицію. Можливо, не настільки вже таємниця її майже-чоловіка жахлива, як Яну тут лякають. І взагалі, Блез чинить не по-братськи. Теж мені кузен. Прийшов до майже-нареченої брата і розповідає всілякі нісенітниці.