Читати книгу - "Таємний спадкоємець для Мільярдера, Аріна Громова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
–– Реально віриш, ніби мій брат візьме тебе за дружину? –– голос Аліси вдарив у спину, змушуючи мене мимоволі скривитися. –– Та він кине тебе за першої ж нагоди.
Я тільки знизала плечима. Навіть не обернулася.
Сестра Байсарова ж вгамовуватися явно не бажала. Обійшла мене і зупинилася попереду, прискіпливо розглядаючи з ніг до голови.
–– Наша сім'я ніколи не прийме таку як ти!
–– Ось і чудово, –– хмикнула я.
–– Твоє життя перетвориться на кошмар. Ти навіть не уявляєш, які в нас порядки. Коли ти вийдеш заміж за Дем'яна, то не зможеш ось так скрізь розгулювати. Ти будеш сидіти вдома. Під замком!
Я не збиралася вникати в ці тонкощі. Я взагалі не збиралася залишатися з Дем'яном довгий час. Чим швидше зумію втекти звідси, тим краще.
–– Подумай, я можу тобі допомогти, –– заявила Аліса. –– Коли набридне грати за правилами мого братика, просто набери мій номер.
Вона сунула мені клаптик паперу. І поспішила забратися геть, перш ніж я встигла повернути їй це послання.
Я насупилася. Цифри. Мобільний телефон Аліси. Добре б викинути його в перше-ліпше відро для сміття, але поруч нічого підходящого не знайшлося.
Я на автоматі сунула записку в сумку. Викину в туалеті. Було б і справді непогано навідатися в дамську кімнату. Умитися крижаною водою. Усі присутні тут жінки так пильно мене роздивлялися, що в мене почала горіти шкіра.
Де ж тут дамська кімната? Я рушила в бік коридору, опинилася в напівтемному приміщенні. Пройшла трохи далі й більше не зуміла й кроку ступити. До мене донеслися голоси Байсарових. Дем'ян і його батько.
–– Я маю повірити, ніби ця дівка реально від тебе народила?
–– Я все сказав, батьку. Це не обговорюється.
–– Надаси мені тест-ДНК, тоді й продовжимо. А без підтвердження твого батьківства, я цю погань терпіти не стану.
Почувся шерех. Ще якийсь дивний звук.
–– Ти піднімеш руку на рідного батька?!
Я ступила трохи вбік. У отворі з'явилися дві значні фігури. Дем'ян тримав батька за грудки, точно струснув.
–– Вона моя жінка, –– процідив він. –– Не смій тріпати її ім'я.
–– Я зрозумів. Але в чому проблема зробити ДНК-тест? Сам у батьківстві сумніваєшся?
–– Що за лайно ти несеш? Мій син схожий на мене. Там без тестів усе відразу зрозуміло.
–– Тоді це чиста формальність, Дем'яне. Покажи результати дослідження, і тоді ми раз і назавжди закриємо це питання.
…
Я відійшла назад. Слухати їхню розмову далі не було жодного бажання. Від цинічних фраз Байсарова-старшого мене буквально нудило. Фізично. Я б мріяла взагалі ніколи не зустрічати цього чоловіка.
А Дем'ян... мені було зовсім не важливо, якої він про мене думки, що відповість своєму батькові. Шкода, що будь-який тест моментально підтвердить його батьківство. Як би я хотіла іншого результату.
Я й забула, навіщо сюди прийшла. Повернулася назад у зал, битком наповнений Байсаровими.
–– Що ти винюхуєш? –– зашипіла Аліса. –– Хто тобі дозволив тут ходити? Чи приглядаєш, чого б поцупити?
–– Навіщо? –– усміхнулася я. –– Найголовніший скарб у мене вже є.
–– Та ну?
–– Звичайно.
–– І що ж це? –– примружилася дівчина.
–– Твій брат, –– знущально усміхнулася я.
Усередині розливалася гіркота. Я вже сама не могла зрозуміти, чого хочу. Чорт, та невже мене зачепило те, що Дем'ян не дав відсіч батькові? Точніше дав, але якось слабко. Може чоловік і сам не до кінця вірив, що я народила саме від нього.
Стоп. Яка мені різниця? Чому я про це думаю?
Я остаточно заплуталася у своїх емоціях.
–– Дурепа, ти для нього порожнє місце, –– упевнено сказала Аліса. –– Я тобі по-хорошому раджу. Загубися! Чим раніше, тим краще. Інакше буде пізно... Я сама знайду спосіб тебе позбутися.
–– Ти що верзеш? –– рявкнув Дем'ян, який невідомо звідки опинився поруч. –– Кого ти зібралася позбуватися?
–– Нікого, –– миттю зблідла Аліса і нервово розсміялася. –– Братику, ну ти що? Я просто жартувала. Кажу Катрусі, що нехай навіть не мріє, вона мене ніколи не позбудеться.
–– Аліса, –– похмуро кинув чоловік, з його вигляду було очевидно, він не повірив жодному слову сестри.
–– Я хочу додому, –– порушила їхню бесіду я. –– Ми можемо поїхати додому просто зараз?
–– Звичайно, підемо.
Байсаров одразу ж обхопив мене за талію, повів на вихід. Погодився так легко, що я навіть не очікувала.
–– Брате, ти куди? А вечеря? –– пробурмотіла Аліса. –– Ти не можеш просто піти. Батько ще не...
Але Дем'ян явно не збирався її слухати. Він швидко рушив на вихід. Я ледь встигала за ним. Його рука обвилася навколо мене ніби сталевий обруч.
–– Що це? –– прошепотіла я. –– Що з твоїми пальцями?
Кісточки стесані до м'яса. Він побився з батьком? Зрозуміло, я не могла запитати напряму, інакше ризикувала видати себе, показати, що все підслухала.
–– Пар випустив, –– хмикнув Дем'ян. –– Шкода тільки по стіні. Не по тому виродку, який заслужив.
Залишок дороги пройшов без пригод. У тиші. Ми й словом не обмовилися.
Я була вдячна Дем'яну за те, що вийшло так швидко виїхати з тераріуму, яким виявився будинок його батька. Але вдома на нас чекали тривожні новини.
–– Вибачте, –– няня вийшла до нас назустріч і заридала. –– Я не знаю, як таке могло статися. Я не розумію, що з малюком. Уперше за весь час... я не уявляю, як це могло статися.
Моє серце заледеніло.
Господи. Що з моїм сином?!
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємний спадкоємець для Мільярдера, Аріна Громова», після закриття браузера.