Читати книгу - "Хазяїн Чортового млина, Кулик Степан"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Потай розраховуючи встигнути ще подрімати трохи під боком у Нестора, молодиця впоралася з усім набагато швидше, ніж зазвичай. Але коли зайшла до хати, козак не спав. Сидів біля печі й підкладав дрова у вогонь, що вже гудів у грубі.
— Ну, і чого схопився ні світ, ні зоря… — пробурчала Марічка, засмучена, що її бажанням не судилося збутися. — Міг би ще поспати. Тільки-но світає...
— І тобі ранок добрий, красуне, — засміявся Нестор, піднімаючись назустріч і цілуючи у свіжу від морозу щічку. — Чого бурчиш, немов теща? — згодом перейняв повні відра. — Куди поставити?
— Он на ту лаву, — вказала Марічка.
Козак поставив цебра, розвернувся і згріб молодицю в обійми.
— Ммм… Яка ти солодка… — залоскотав вусами по губах. — А пахнеш… як… як… — зам'явся на секунду, добираючи слів.
— Як корова! — пирхнула Марічка, все ще невдоволена, і спробувала звільнитися, відвертаючись.
— Тю, на тебе… — аж розгубився трохи Нестор. Але відразу ще рішучіше притиснув молодицю до грудей, знайшов ротом її губи і вп'явся в них жадібно, як спраглий мандрівник, припадає до струмка.
Марічка завозилася в його обіймах, заборсалася, протестуючи щось мукала, але незабаром розм'якла і повисла на руках козака, щедро і покірно відповідаючи на поцілунок…
…Бажання подрімати поруч із сплячим козаком не сповнилося. Але так теж було добре... Настільки добре, що цього разу молодиця вже не стримувалася. Охала і стогнала так, що навіть Бровко підвивати почав, не розуміючи, що відбувається з його господинею.
Так вони і роз'єдналися, під собаче скиглення, а потім довго реготали, лежачи горілиць і дивлячись у стелю.
— Підеш за мене?
Слова Нестора прозвучали настільки несподівано, особливо після сміху, що Марічка навіть розгубилася, не в змозі збагнути: жартує козак чи всерйоз питає.
— Чого мовчиш? Чи не любий? — насупився Нестор і, повернувшись на бік, пильно глянув на молодицю.
— Любий, любий... — Марічка простягла руку і легенько погладила козака по обличчю. — Та я... Адже й досі — і не дружина, і не вдова... А що, як Андрій живий?
— Віриш у це? — серйозно спитав Нестор.
— Вже ні… — похитала головою молодиця. — Але якось не до кінця. Сумнів залишається.
— Але ж ти сама казала, що товариші його приїжджали, речі привезли й повідомлення…
— А ти — якщо тіла не знайшли, то всяке може статися…
— І як нам бути? Я від тебе не відмовлюся, — стиснув губи козак.
— А й не треба… — усміхнулася Марічка. — Поживемо на віру… Повернеться Андрій — поб'є мене чи прожене. А не повернеться, за рік-другий можна буде й про сватів поговорити.
— Яка ти мудра… Дай-но я тебе поцілую, — долоня козака пустотливо накрила пружні груди, затискаючи між пальцями тверду горошину соска.
— Козачці не можна інакше, — протяжно видихнула молодиця. — Ви, як що щось, шаблю на бік, ногу в стремено, а нам — і господарство тримати, і дітей ростити.
— Про це не турбуйся, — розуміючи, кивнув Нестор. — Я вже відвоював своє. І стріляний, і рубаний… За здобиччю в похід не зірвусь. Хочу господарством зайнятися. Тільки якщо хан чи султан всією ордою на нас полізуть. Тоді не можна інакше.
— Розумію…
Марічка обвила руками шию Нестора і поцілувала. Козак відмовлятися не став...
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хазяїн Чортового млина, Кулик Степан», після закриття браузера.