Читати книгу - "Бог-Імператор Дюни"

Лето знав, що з усіх учасників Королівського паломництва, які оглядали цю звичну сцену колоскових полів і лісів, лише він один досі подумки називав цей буйний пейзаж «бахр беля ма» — океан без води.

— Дункане, — сказав Лето. — Бачиш там, убік міста? Це була Танзеруфт.

— Жахлива Земля? — Айдаго швидко зиркнув у напрямку Онна. Різко повернувся поглядом до Лето, видавши цим своє здивування.

— Бахр беля ма, — сказав Лето. — Вона вже понад три тисячі років покрита килимом рослин. З усіх, що нині живуть на Арракісі, лише ми двоє бачили первісну пустелю.

Айдаго знову глянув на Онн.

— А де Оборонна Стіна? — спитав він.

— Муад’Дібова Ущелина саме там, точнісінько там, де ми збудували Місто.

— Ця лінія невисоких пагорбів була Оборонною Стіною? Що з нею сталося?

— Ти стоїш на ній.

Айдаго глянув угору на Лето, тоді вниз на дорогу й усе довкола.

— Владико, рухаємося далі? — спитав Монео.

«Монео зі своїм внутрішнім годинником пужалном заганяє нас до служби», — подумав Лето. Слід побачитися з важливими гістьми, є й інші поважні справи. Час тиснув на нього. Йому не подобалося, коли Бог-Імператор розмовляв із Дунканами про старі часи.

Зненацька Лето усвідомив, що цього разу він зробив довшу зупинку, ніж будь-коли раніше. Придворні й вартівниці змерзли після ранкового бігу. Дехто вибирав одяг радше для показу, ніж для захисту.

«З іншого боку, — подумав Лето, — можливо, показ є формою захисту».

— Тут були дюни, — сказав Айдаго.

— Тяглися на тисячі кілометрів, — погодився Лето.

Думки Монео каламутилися. Він уже звик до задумливих настроїв Бога-Імператора, але сьогодні до них додався смуток. Можливо, через останню смерть Дункана. Інколи, занурившись у смуток, Лето видавав важливу інформацію. Ніхто не ставив під питання настроїв чи примх Бога-Імператора, але іноді ними можна було скористатися.

«Сіона мусить стерегтися, — подумав Монео. — Якби ж ця молода безумиця послухала мене!»

Вона була значно більшою бунтівницею, ніж він. Куди більшою. Лето уговкав свого Монео, відкрив йому очі на Золотий Шлях і сумлінну службу, для якої його вирощено, але методи, застосовані з Монео, не спрацювали б із Сіоною. Спостерігаючи за цим, Монео вивчив багато чого з власного вишколу, речей, про які раніше не підозрював.

— Я не бачу жодних прикмет на місцевості, — казав тим часом Айдаго.

— Отам, — промовив Лето, показуючи. — Де закінчується ліс. Там була дорога до Розколеної Скелі.

Монео не чув їхніх голосів. «Це найвище захоплення Богом-Імператором урешті-решт привело мене до його ніг». Лето ніколи не переставав дивувати й чарувати. Його поведінку годі було достовірно передбачити. Монео глянув на профіль Бога-Імператора. «Ким він став?»

На початку служби, у межах своїх тодішніх обов’язків, Монео вивчав приватні записи Цитаделі, історичні звіти про хід трансформації Лето. Однак симбіоз із піщаною фореллю зостався таємницею, яку не могли розвіяти навіть слова Лето. Якщо вірити звітам, форелева шкіра робила його тіло майже невразливим до впливу часу й насилля. Ребриста серцевина великого тіла може поглинати навіть вогненні спалахи з лазеростріла!

«Спершу піщана форель, тоді черв — усі фази великого циклу з продукування меланжу». Цей цикл містився всередині Бога-Імператора… відмічаючи час.

— Рушаймо, — сказав Лето.

Монео збагнув, що він щось пропустив. Вирвався з задуми й глянув на усміхненого Дункана Айдаго.

— Ми називали таке «ловити ґав», — промовив Лето.

— Даруйте, Владико, — сказав Монео. — Я…

— Ти ловив ґав, але все гаразд.

«Його настрій покращав, — подумав Монео. — Гадаю, що можу бути вдячним за це Дункану».

Лето зручніше розмістився на повозі, згорнув частину бульбашкового покривала, залишивши відкритою тільки верхню частину тіла. Активував повіз, і той із хрускотом рушив усипаною камінцями дорогою.

Айдаго зайняв позицію біля Монео й підтюпцем побіг поруч із ним.

— Під повозом є плавучі бульбашки, але він віддає перевагу колесам, — сказав Айдаго. — Чому?

— Владиці Лето приємно використовувати колеса, а не антигравітацію.

— А як воно все працює? Як він цим керує?

— Ви його питали?

— Не мав нагоди.

— Королівський Повіз — виріб іксіан.

— Що це означає?

— Кажуть, що Владика Лето активує свій повіз і керує ним за допомогою думки.

— А ви не знаєте?

— Такі питання йому не подобаються.

«Навіть для найближчих Бог-Імператор зостається таємницею», — подумав Монео.

— Монео! — покликав Лето.

— Краще повертайтеся до своїх вартівниць, — сказав Монео, жестом відсилаючи Дункана назад.

— Я радше хотів би бути з ними попереду.

— Владика Лето не хоче цього! А тепер повертайтесь.

Монео квапливо наблизився до обличчя Лето, зауваживши, що Айдаго пробирається крізь натовп придворних назад, до завершального кільця вартівниць.

Лето глянув на Монео.

— Думаю, ти дуже добре впорався з ним, Монео.

— Дякую, Владико.

— Ти знаєш, чого Дункан хоче бути попереду?

— Звичайно, Владико. Там повинна бути ваша Варта.

— Цей відчуває небезпеку.

— Я вас не розумію, Владико. Не розумію, навіщо ви це робите.

— Так правильно, Монео.

* * *

Жіноче почуття спільноти зародилося із сімейного єднання — піклування про молодь, збирання й готування їжі, спільної радості, любові й смутку. Похоронні плачі створили жінки. Релігія почалася як жіноча монополія, її силоміць відібрали в них лише тоді, коли суспільна сила стала домінантною. Жінки були першими медичними дослідниками й практиками. Ніколи не було жодної чіткої рівноваги статей, бо влада йде в парі з певними ролями, як, безперечно, у парі зі знаннями.

Викрадені журнали

Цей ранок видався для Превелебної Матері Терція Ейлін Антеак катастрофічним. Вона прибула на Арракіс зі своєю супутницею-Правдомовицею, Марком Клер Люзієл. Менше ніж три години тому обидві зійшли зі своїм офіційним супроводом з борту першого шаттла гайлайнера Гільдії, що завис на стаціонарній орбіті. Спочатку їм виділили кімнати на самому краю посольської дільниці Фестивального Міста. Кімнати були малими й не надто чистими.

— Ще трохи, і ми стали б постоєм у глухих міських нетрях, — сказала Люзієл.

Потім їх позбавили засобів зв’язку. Усі екрани зоставалися порожніми, скільки не тисни перемикачі і як не повертай циферблати.

Антеак грубо звернулася до тяжкотілої офіцерки, що командувала ескортом Рибомовок — грізної жінки з низькими бровами та м’язами чорнороба.

— Я хочу поскаржитися вашому командиру!

— Під час Фестивалю