Читати книгу - "Лазарус, Світлана Володимирівна Тараторіна"

Олександр Петрович добре пам’ятав 13 вересня — день підписання циркуляру. Молодь з Партії об’єднаної нечисті оголосила маніфестацію, закликала збиратися під Думою. Міську поліцію вигнали на вулиці. Їх з Топчієм змусили змішатися з натовпом. Озброєні козаки ледь стримували розпашілих коней, чекали на наказ, а Тюрин уявляв, як нагайка здере шмат синьої напівмертвої шкіри з його спини. Козаки не розбирали, хто на чиєму боці. Бачили пику нечисті — і рубали з плеча. Для них будь-який людиноподібний — ворог. Топчій, у якому вовкулаку не впізнати без перетворення, навіть радив Тюрину відсидітися у відділку. На щастя, заворушень не відбулося.

Того сповненого хвилювань дня у розкішному двоповерховому маєтку на Олександрівській знайшли п’ятдесятирічну удову генерала Хом’якова. Голою та спотвореною сірчаною кислотою. Розтин показав, що причиною смерті стало отруєння купоросною олією, яка у великій кількості потрапила до шлунка жінки.

За кілька днів у номері готелю «Франсуа» виявили тридцятирічну Аделаїду Мніх з такими самими слідами. Її чоловік — комівояжер компанії з виробництва швейних машинок «Зінгер» — перебував у відрядженні. І мадам мала намір зустрітися з коханцем — алконостом-куплетистом з «Шато-де-Флер». Його навіть затримали. Коли алконост проспався, виявилося, що він усю ніч провів за макао у мадам Гінди, чому знайшлися поважні свідки. Коридорний з «Франсуа» нібито бачив, як до номера заходив кавалер, схожий за описом на чоловіка небіжчиці. Але чорт третього порядку пан Мніх перебував за сто верст від міста і ледве встиг на похорон. Коридорний з чаркою не розминався, тож його свідчення поставили під сумнів.

Як написав судовий експерт, молодші жінки — Мніх і Петроцька — перед загибеллю мали статеві зносини. Тюрин погортав справу генеральші, але такого висновку не знайшов. І взагалі справа видалася йому підозріло куцою. Ніяких свідчень прислуги, якої, як на такий маєток, мало бути з десяток.

Перед Тюриним матеріалізувався гарячий чай. У носа вдарив солодкий аромат нявчиного збору. Біля чашки впало кілька насінин соняшника, які в ту ж мить згребла волохата рука вовкулаки.

— Нікуди ви без цієї погані, Парфентію Кіндратовичу, — пробурчав поліціянт, стріпнувши аркуш. «Удовицю я любив, подарунки їй носив. Носив сало, носив свічку, носив м’ясо, носив стрічку…» — незворушно наспівував Топчій. Його пику розпирало від гордощів, і Тюрин уже знав, що це значить.

— І що занюхали? Кажіть, а то ще луснете.

Топчій обтрусив лушпиння з кітеля і прочистив горло.

— Ясно що занюхав, — самовдоволено погодився околодочний. — Спершу по Катерининській. Мадам Жозефіна померла у своєму ліжку. Таки знайшов кілька крапель крові на білизні. Її. Пролиті у момент смерті.

— Що ще? — Олександр Петрович відсьорбнув чаю і примружив очі від задоволення. Куди там китайському сіну до збору поліських нявок!

— Ходив до Хомячихи. Мені її двірник трохи ребра не перелічив! Собак спустив. Чуєте, собак? Ще б вовків. Ті як кошаки розбіглися. На дух вовкулак не переносять. Прислуга Хом’ячихи страх як нечисть не любить. Стара і на поріг не пускала. А генеральшин син суворо заборонив язиками плескати про те, як вона ноги відкинула, — околодочний зробив паузу і з надією подивився на шефа. — А що? Це мені Химка-куховарка розповіла, — знизав плечима Топчій і змовницьки прошепотів, — генеральша Хом’якова перед смертю з полюбовником була! Якому сину таке сподобається?

— З яким полюбовником? Його бачили?

— І що то мав бути за бідося, щоб до підстаркуватої удови по любощі ходити? — не слухаючи Тюрина, дивувався околодочний. — Ні, у тім-то і справа, що його ніхто не бачив.

— Може, покійний чоловік навідував?

— Ясно що ні. Чи він дурний заради такої вертатися? Химка каже — то баба люта. Небіжчик уже десять років як на волі. За цей час до неї ні ногою. Навіть маю довідку від упиря-наглядача з кладовища, — вовкулака самовдоволено помахав якимось папірцем. — Чоловіки наших покійниць з могил не вилазили. Та й узагалі мало хто до Хомячихи ходив. Навіть сина не жалувала, бузувірка.

Тюрин відклав справи і подивився на Топчія.

— Парфентію Кіндратовичу, ви думаєте про те саме, що і я?

Вовкулака невпевнено хитнув головою:

— Що маніяк-убивця ще той збоченець — до таких відьом залицятися?

— Що найімовірніший підозрюваний — перелесник. Цей вид являється до самотніх дружин в образі їхніх чоловіків. І перелесники матеріальні, а отже, можуть вбити.

— Та ну! — заперечив Топчій. — Геть-чисто за всю службу не знаю випадків, щоб вони когось убили. А я вже, прошу зауважити, двадцять років форму ношу. Перелесники, за оцінкою безпечності, одні з найспокійніших.

— Я знаю. І це мене теж дивує, — Тюрин роздратовано відставив чашку. — Якщо вірити Погану Беру, а він — найповажніший дослідник перелесників, то вони не агресивні, не здатні вбивати. Тобто або це хтось інший, і я помиляюся, — Олександр Петрович зробив паузу, щоб околодочний міг удосталь нахитатися головою, показуючи, що шеф ніколи не помиляється, — або ми маємо якогось неправильного перелесника. І це повна маячня.

На його подив, Топчій дістав засмальцьований записник, плюнув на палець і перегорнув кілька сторінок.

— Якщо це хтось із наших, але псих, то вам тільки до мадам Айвс.

III

Через зливу поліціянту довелося довго чекати на візника. Нарешті його підібрав похмурий довговухий канькач, що обережно спрямовував прольотку через непереборні київські калюжі. Після відживлення Тюрин міг їздити тільки з канькачами. Коні боялися синьопикого так само сильно, як і вовкулак чи берсерків. Але канькачі могли вмовити тварин везти відживленого.

Замок барона, де приймала Василина Айвс, похмурою темно-червоною громадою височів над Великою Підвальною. Навіть у сонячні дні гостра металева башта ховалася у свинцевій хмарі. Подейкували, дім збудував чорнокнижник, і стоїть він одразу у двох світах. Квартири тут були дешеві, але навіть людиноподібні не квапилися заселятися.

Тюрин розрахувався з візником, високо підняв комір і заскочив під виступ вхідного порталу. Крилаті химери, що тримали еркер, підозріло витріщили собачі морди, й Олександр Петрович подумав, що жінка, яка обрала саме цей будинок для прийому клієнтів, має бути особливою. За мірками Межі, вона такою і була.

Батько Василини — інженер Джеймс Айвс — приїхав до Імперії на запрошення металургійного магната Джона Юза. Привіз із туманного Альбіону бригаду кобольдів, щоб налагодити видобуток заліза у Катеринославській губернії. Коли контракт закінчився, Айвс перебрався до Києва.

Він же, як завжди підкреслювала мати, заразив дитину сумнівними ідеями щодо рівності видів.

Василина змалечку захоплювалася нечистю. Деякий час мріяла про кар’єру відьми, але не змогла звикнути до надмірної театральщини (успішна відьма завжди трохи акторка). Зрештою захопилася наукою. На той час її батьки вже жили окремо. Містер Айвс поїхав налагоджувати