Читати книгу - "Демократія"

Поляки думали інакше. Власне, на виборах «Солідарність» виграла практично всі місця в нижній палаті. У новоствореному Сенаті вона взяла 99 зі 100 місць. З іншого боку, комуністам не дісталися навіть запевнені їм місця, бо ніхто з них не набрав понад 50 % голосів.

У другому раунді «Солідарність» погодилася змінити правила виборів та заохочувала прибічників голосувати за комуністів-реформістів, але це мало що дало. Найдивовижніше, що з Ярузельським ніхто не конкурував за нову посаду президента, але він все одно ледве набрав 50 % + 1 голос. Він своєю чергою запропонував іншому комуністові, генералу Неславу Кішчаку, сформувати уряд. Вибухнули протести, «Солідарність» висловилася проти, і зробити це Ярузельському не вдалося. Попри те що «Солідарність» хотіла дотримуватися формули круглого столу, зростала неуникність коаліції на чолі з профспілкою.

Коли президент Буш прибув до Польщі через місяць після виборів, політична ситуація ще залишалася хаотичною. Валенса попрохав президента поговорити з Ярузельським і спонукати його погодитися на президентство. Генерал — гордий чоловік, пояснив Валенса, і, вражений результатами виборів, не бажав залишатися на службі далі. Домовленості круглого столу давали певність: на них погодилися комуністи, «Солідарність» і Москва. Валенса публічно заявив, що не хоче, аби Польща повторила «китайський експеримент» (тобто майдан Тяньаньмень), і це він постійно повторював Бушу.

Але події й почуття поляків, яким обридли комуністи та московське ярмо, випереджали домовленості. Усі сподівалися, що комуністи виконуватимуть умови угоди, якщо наберуть достатньо голосів, враховуючи й партнерів по коаліції. Та цього не сталося.

Наступного дня президентської подорожі американський посол влаштував чудовий ланч у своєму приголомшливому садку на пошану Джорджа Буша та членів польського уряду. Леха Валенси не було, бо він напередодні спостерігав за розвитком подій під час президентського візиту до Гданська. Але прийшло велике представництво і «Солідарності», і польського уряду. Трохи дивна нота прозвучала лише під час тостів. Президент Буш виголосив тост за польський та американський народи, як і належить. Натомість Ярузельський запропонував випити «за пань». «Чого б то?» — подумала я собі. Польський законодавець, який сидів поруч зі мною, пояснив, що президент Ярузельський не хотів отримати одкоша від співвітчизників, якщо зважиться пити «за польський народ».

Але справжня драма розгорнулася в притишених розмовах навколо ланчу. Американська делегація, зокрема президент, не знала, що досягнуто угоди, яка заб'є останній цвях у труну комунізму.

Польська комуністична партія ще з часу підтасованих виборів 1947 року не мала партнерів із некомуністичної коаліції. Дії Селянської партії та ще однієї партійки (так званої «Демократичної партії») особливого значення не мали, бо всім керували комуністи. Незалежними вони не були, і сорок років голосували у згоді з партією. Це була коаліція на словах.

Але за нових обставин ці «партійки» одержали нову роль. Через місяць після консультацій того дня в резиденції американського посла вони перекинулися до «Солідарності» й погодилися взяти участь у некомуністичній коаліції Валенси. Насправді це нагадувало конституційний державний переворот. Оцим і переймалися поляки, доки більшість із нас теплої літньої днини у Варшаві споживали вишукані страви.

Комуністи мали прийняти неуникне: самі вони більше не правитимуть Польщею. 19 серпня одному із засновників «Солідарності» Тадеушу Мазовецькому запропонували сформувати уряд. Ярузельський погодився стати президентом, але з представницькими функціями.

Світ затамував подих, чекаючи, що робитиме Москва. Мазовецький був достатньо обережним і підтвердив зобов'язання Польщі в рамках Варшавського договору, до того ж залишив комуністів на чолі міністерств оборони і внутрішніх справ. У кількох інтерв'ю він пояснив, що хотів добрих відносин із Москвою.

Йому не було через що хвилюватися. У Кремлі хазяйнував Михайло Горбачов, а не Леонід Брежнєв. У промові 1988 року в ООН Горбачов відкинув доктрину Брежнєва, яка обстоювала право СРСР втручатись у внутрішні справи країн соціалістичного блоку, якщо треба, то й силою.

Коли «Ізвєстія» 20 серпня опублікували заяву, що Москва «почекає й подивиться» у стосунках із новим польським урядом, то було зрозуміло, що Горбачов дотримає обіцянки. До того ж радянська урядова газета написала, що компартія Польщі наразі перебуває в кризі та занепаді й потребує перебудови.

Через два дні Мєчислав Раковський, прем'єр, що йшов у відставку, нібито звернувся до Горбачова по пораду, і йому відповіли, що коаліції на чолі з «Солідарністю» треба дозволити діяти. Польща стала вільною.

Демократія переважає

У вересні у Вашингтоні відчувалося збудження: ми чекали на візит Лешека Бальцеровича, заступника прем'єр-міністра Польщі. Бальцерович, якого дуже поважали на Заході, одночасно обіймав посаду міністра фінансів. Новий уряд давав лад наявним викликам. Комуністів немає, і економічні труднощі, накопичувані десятиріччями, лягали тепер на плечі нового демократичного уряду.

За кілька тижнів до початку зустрічей до мене прийшов Ян Новак, культовий польсько-американський лідер, який очолював трансляцію радіо «Вільна Європа» на Східну Європу. Він щойно повернувся з Варшави, де знайомився з урядом Мазовецького.

Ян був одним із моїх улюблених співрозмовників. Він був щуплявим, і йому вже було за 80. Але для мене він був гігантом, одним із таких виняткових чоловіків, як-от мій наставник і професор Джозеф Корбел, котрий вижив і за нацистів, і за комуністів, утікши до США. Проте, як і Корбел, він ніколи не поривав зі своєю країною та співвітчизниками. Ян був затятим борцем за їхню свободу й гідність.

Серпневого опівдня на третьому поверсі Будинку виконавчого бюро Айзенгавера Ян просив надати ресурси уряду на чолі з «Солідарністю». Він усіляко наполягав на цьому. США підтримували Польщу всі роки її перебування в ярмі, а тепер ми маємо підтримати його вільну Вітчизну. Ці потужні слова відлунювали в мені. Поляки також мали впливових друзів у Конгресі США. Сенатори Джордж Мітчелл та Боб Доул забезпечували двопартійну підтримку, якою користувалася Польща.

І американська політика, і відданість американським цінностям були на боці Польщі. Але я знала, що в нас є бюджетні обмеження, і хвилювалася, що ми не подужаємо новий План Маршалла, на який очікували східноєвропейці. Тому я з тривогою готувалася до засідання Ради національної безпеки, що мала затвердити пропозицію, яку президент Буш зробить новому польському уряду.

Для перегляду пропозиції я провела нараду із заступниками всіх міністрів уряду. Держдепартамент запропонував низку візитів і, можливо, донорську