Читати книгу - "Сліпота"

боків і з жодного конкретно. Він у нерішучості зупинився, хотів повернутися до мотузки, але відчуття орієнтації покинуло його, в його білому небі не було зірок, тепер він чув лише голос сержанта, що давав інструкції, як перетягти ящики до вестибюля, тому все, що він казав, стосувалося лише тих, котрі перетягували ящики, якщо ти хочеш кудись прибути, то все залежить від того, де ти тепер перебуваєш. Уже ніхто зі сліпих не хапався за мотузку, їм досить було піти у зворотний бік, і тепер вони чекали на майданчику сходів, коли повернуться всі, хто ще туди не дістався. Заблуканий сліпий не наважувався зрушити з того місця, де був. Переляканий і стривожений, він голосно крикнув, Допоможіть мені, будь ласка, він не знав, що солдати вже взяли його на мушку й чекали, коли він переступить через заборонену невидиму лінію, яка відокремлювала смерть від життя, Ти що, сліпий бевзю, вирішив оселитися на новому місці, запитав сержант, але в його голосі звучали нотки нервозності, бо насправді він не поділяв думку свого командира, Хто мені гарантує, що завтра це лихо не постукає в мої двері, що ж до солдатів, то тут усе ясно, дай їм наказ, і вони вбиватимуть, дай інший — і вони помруть, Дозволяю стріляти лише за моїм наказом, крикнув сержант. Ці слова примусили сліпого зрозуміти, в якій небезпеці він перебував. Він упав навколішки й благально вигукнув, Будь ласка, допоможіть мені, скажіть, куди я повинен іти, Іди собі, сліпий хлопче, іди, фальшиво дружнім тоном порадив йому один із солдатів, сліпий підвівся на ноги, ступив три кроки, але знову застиг на місці, йому здалася підозрілою інтонація солдата, і він зрозумів, що коли послухається й піде туди, куди його кличуть, то зустрінеться з кулею, яка замінить йому одну сліпоту на іншу. То була, так би мовити, злочинна ініціатива одного із солдатів із поганим характером, яку сержант негайно скасував двома послідовними криками,

Зупинися, Зроби напівоберт, після чого суворо вичитав неслухняному солдатові, який, либонь, належав до того сорту людей, що їм не можна давати рушницю в руки. Підбадьорені прихильним втручанням сержанта, ті сліпці, які дійшли до майданчика сходів, підняли гучний крик, що послужив магнітним полюсом для заблукалого сліпого індивіда. До нього повернулася впевненість у собі, й він тепер рухався по прямій лінії, Не замовкайте, не замовкайте, казав він, тоді як сліпі плескали в долоні, ніби спостерігали за бігуном, який виграв тривалий і виснажливий марафон. Його прийняли в обійми, адже випадок був незвичайний, а саме за таких несприятливих обставин, як пережитих, так і передбачуваних, можна впізнати друзів.

Проте братання тривало недовго. Скориставшися з метушні, кілька сліпців зникли з ящиками, які змогли перенести, що явно суперечило їхнім добрим намірам домогтися справедливого розподілу продуктів, їхні порядні колеги, яких, до речі, завжди буває більше, аніж зголошується, обурено запротестували, в тому сенсі, що так жити не можна. Якщо ми неспроможні довіряти одне одному, то куди ми прийдемо, риторично запитували одні, тоді як інші цілком справедливо вигукували, Ці сучі діти просять доброго прочухана, насправді вони нічого подібного не просили, але всі розуміли, що означав цей вираз, брутальність якого могла виправдати лише його надзвичайна доречність. Уже зібравшись у вестибюлі, сліпі дійшли згоди, ніби намагалися в найпрактичніший спосіб розв'язати першу частину надзвичайно делікатної ситуації, яка виникла, порівну розділити між двома палатами ті ящики, які залишилися, причому, кому яка половина дістанеться, вирішуватиме жереб, і при цьому створити комісію, яка розслідує, куди зникли втрачені, а точніше кажучи, вкрадені ящики, з метою їх повернути. Вони згаяли якийсь час, сперечаючись, як уже ввійшло в них у звичай, чи спочатку їм треба поїсти, а потім провести розслідування, чи навпаки, й перемогла думка, що, взявши до уваги, скільки годин їм довелося не з власної волі голодувати, то спершу їм треба задовольнити потреби шлунка, а вже потім організувати розслідування, І не забудьте поховати своїх мерців, нагадав хтось із першої палати, Ми ще їх не повбивали, а ти вже хочеш, щоб ми їх поховали, відповів якийсь жартівник із другої палати, весело жонглюючи словами. Усі засміялися. Проте незабаром стало відомо, що негідників у палатах немає. У дверях і першої, і другої палати давно стояли сліпі, чекаючи, коли прибуде їжа, і вони розповіли, що справді чули, як по коридору дуже швидко пройшли люди, які, схоже, несли щось важке, але в палати ніхто з них не заходив, а тим більше з ящиками їжі, в цьому вони могли заприсягтися. Хтось висунув пропозицію, що найпевніший спосіб з'ясувати особи тих людей — це всім, хто тут присутній, полягати на свої ліжка, тоді ліжка, що залишаться порожніми, безперечно належатимуть тим злодіям, і залишиться тільки дочекатися, коли вони, облизуючись, повернуться звідти, де заховалися, й дати їм добрячої хлости, щоб навчити їх шанувати священний принцип колективної власності. Прийняття цієї пропозиції, цілком доречної й пройнятої глибоким правовим духом, мало, проте, одну істотну ваду, бо вона вимагала відкласти невідомо на який час такий жаданий і вже захололий сніданок. Спочатку поїмо, сказав один зі сліпих, і більшість погодилася з ним, що так буде краще, якщо спочатку ми поїмо. На їхнє лихо, поїсти можна було лише ту мізерію, яка залишилася від сніданку після того, як його ганебно розікрали. У цей час у якомусь прихованому закутні старої й напівзруйнованої будівлі злодії, певно, поглинали подвійні та потрійні порції їжі, яка несподівано для них виявилася кращою, ніж зазвичай, там була кава з молоком, уже захолола, звісно, галети й хліб із маргарином, тоді як люди порядні не мали іншої ради, як задовольнитися удвічі-втричі меншими порціями, і то не всього, що там було.

Зовні пролунав і був почутий мешканцями правого крила, поки вони сумно поглинали свою вбогу трапезу, голос із гучномовця, який повідомляв зараженим, щоб вони вийшли забрати свою частку їжі. Один зі сліпих, певно, під впливом нездорової атмосфери, яка виникла після скоєного злочину, запропонував, Якщо ми вийдемо у вестибюль, вони злякаються, побачивши нас і, можливо, випустять із рук один або два ящики, проте лікар сказав, що це пропозиція погана, було б несправедливо покарати невинних. Коли всі закінчили їсти, дружина лікаря й дівчина в чорних окулярах винесли в сад картонні ящики, порожній посуд із-під кави з молоком, паперові філіжанки — одне слово, все, чого не можна було з'їсти, Треба спалити сміття, сказала дружина лікаря, щоб покінчити з цими бридкими мухами.

Посідавши на ліжках, кожен на