Читати книгу - "Завоювання Плассана"

— А я сподівалась, що ви увійдете до комітету засновників, — сказала Марта, яку трохи лякала думка опинитись самій в такій складній справі.

— Ні, ні, моя участь тільки пошкодить справі, запевняю тебе. Навпаки, ти скажи всім, що я не можу бути членом комітету, що я тобі відмовила, бо дуже зайнята.

Натякни навіть, що я не вірю в успіх твого проекту… Це змусить наших дам дати згоду… Ти побачиш, вони залюбки візьмуть участь у благодійній справі, до якої я не маю ніякого стосунку. Побувай у пані Растуаль, пані де Кондамен, пані Делангр; побувай також і в пані Палок, але вже після всіх; це потішить її, а допоможе вона тобі більше, ніж всі інші… Якщо в тебе будуть якісь труднощі, приходь за порадою до мене.

Вона провела дочку аж до сходів. Тоді, дивлячись їй просто в обличчя, спитала з своєю хитрою старечою усмішкою:

— А як ся має наш любий абат?

— Дуже добре, — спокійно відповіла Марта. — Я оце йду до церкви святого Сатюрнена, де маю побачитися з єпархіальним архітектором.

Марта і абат думали, що рано турбувати архітектора, бо вся справа ще висить у повітрі; вони просто хотіли побачитися з ним у церкві св. Сатюрнена, де він бував щодня, наглядаючи за ремонтом одного з притворів. Вони могли б порадитися з ним, наче випадково зустрівшись.

Марта пройшла через усю церкву і побачила, що абат Фожа і архітектор Льєто розмовляють, стоячи на риштованні, звідки вони одразу зійшли. Одне плече абата було біле від тиньку — він оглядав роботи.

В цю годину у церкві було порожньо. Ніхто не молився: і неф, і обидва притвори були безладно завалені стільцями; церковні служки з гуркотом розставляли їх. Муляри, перегукуючись з драбин, із скреготом скребли кельмами стіни. В церкві тепер ніщо не навіювало побожних думок, і Марта навіть не перехрестилась.

Вона сіла перед притвором, де йшов ремонт, між абатом Фожа і паном Льєто, як вона зробила б у робочому кабінеті архітектора, прийшовши до нього за порадою.

Розмова тривала з півгодини. Архітектор був дуже люб’язний. Він висловив думку, що не варто споруджувати новий будинок для Притулку пречистої діви, як назвав абат запроектований заклад. Це обійшлося б дуже дорого. Краще купити готовий будинок і пристосувати його до потреб притулку. І він навіть вказав на будинок колишнього пансіону в передмісті, де тимчасово влаштувався торговець фуражем і який тепер продавався. За кілька тисяч франків можна було б зовсім переробити цей напівзруйнований дім, і він брався за це, навіть обіцяв чудеса: гарний вхід, просторі зали і обсаджене деревами подвір’я. Марта і священик розмовляли усе голосніше, жваво обговорюючи деталі під лунким склепінням церкви, а пан Льєто кінцем своєї палички креслив на кам’яних плитах підлоги свій проект фасаду.

— Отже, домовилися, пане, — сказала Марта, прощаючись з архітектором, — ви складете невеличкий кошторис, щоб ми могли зорієнтуватись… І, зробіть ласку, поки ще нікому не кажіть про це.

Абат Фожа пішов провести її до маленьких дверей церкви. Коли вони проходили повз головний вівтар, Марта і далі жваво щось творила;. раптом вона з подивом помітила, що його немає коло неї. Озирнувшись, вона побачила, що, зігнувшись удвоє, він стоїть навколішках перед великим розп’яттям під муслиновим покровом. Цей священик у замащеній тиньком сутані, що так низько схилявся, викликав у неї якесь дивне почуття. Вона згадала тоді, де вона, глянула стурбовано навколо себе, намагаючись ступати якнайтихше. Коло дверей абат, що став дуже серйозним, простяг їй палець, змочений свяченою водою. Збентежена, вона перехрестилась. Оббиті повстю двійчасті двері тихо зачинилися за нею, наче хтось глибоко зітхнув.

З церкви Марта пішла до пані де Кондамен. Вона тішилася, що йде вулицями на свіжому повітрі. Ці візити, які їй треба було зробити, здавались їй приємною прогулянкою. Пані де Кондамен прийняла її дуже ласкаво. Люба пані Муре так рідко відвідує її. Почувши, про що йдеться, вона виявила справжнє захоплення і готовність цілком віддатися цій справі. На ній була розкішна сукня бузкового кольору з світло-сірими бантиками. Вона прийняла Марту в своєму будуарі, де вдавала парижанку, що потрапила на заслання в провінцію.

— Як добре ви зробили, що згадали про мене! — казала вона, потискуючи Марті руку. — Бідолашні дівчата! Хто ж допоможе їм, як не ми, хоч нам закидають, що своїми розкошами ми подаємо їм поганий приклад. Мене жах проймає від думки, що ці діти могли чинити таку мерзоту. Я мало не захворіла, довідавшись про це… Я вся до ваших послуг.

А коли Марта сказала, що її мати не може ввійти до складу комітету, запал пані де Кондамен ще збільшився.

— Це дуже прикро, що вона така зайнята, — з ледь помітною іронією сказала пані де Кондамен, — вона могла б багато допомогти нам… Але нічого не вдієш… Ми зробимо все, що в наших силах. У мене є друзі. Я звернуся до епіскопа, я вживу всіх заходів, якщо буде треба… І ми доб’ємося свого, я обіцяю вам!

Вона не схотіла й слухати про подробиці обладнання притулку й витрати. Гроші завжди знайдуться. Вона вважала, що справа повинна принести честь комітетові, що все повинно бути гарне й комфортабельне. Сміючись, вона додала, що від цифр у неї враз паморочиться в голові, вона краще візьме на себе перші заходи й загальне керівництво. Люба пані Муре не звикла домагатися свого, ходити в справах, вона охоче зробить разом з нею ці візити, може навіть звільнити її від деяких з них. За якихось чверть години вся справа була вже її власною, і вже вона давала Марті вказівки. Марта збиралася йти, коли увійшов пан де Кондамен; вона в замішанні лишилася, не наважуючись говорити, з чим вона прийшла, в присутності інспектора лісного відомства, котрий, як говорили в місті, був причетний до історії з бідолашними дівчатами, яка схвилювала весь Плассан.

Пані де Кондамен сама пояснила чоловікові благородний задум, і він вислухав її спокійно й приязно. Ця справа здалася йому високоморальною.

— Така думка могла з’явитися тільки у матері, — поважно сказав він, і не можна було зрозуміти, іронізує він чи говорить серйозно. — Плассан буде зобов’язаний вам, пані, своєю моральністю.

— Признаюся