Читати книгу - "Мандри Гуллівера"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Розділ III
Автора викликають до двору. Королева купує його в хазяїна-фермера і дарує королю. Він диспутує з великим ученим його величності. Для автора влаштовують кімнату в палаці. Він — у великій ласці в королеви. Автор захищає честь своєї батьківщини. Його сварки з карликом королеви.
Безперестанна, щоденна — протягом кількох тижнів — праця помітно відбилась на моєму здоров'ї. Чим більше заробляв мій господар, тим ненажерливішим він ставав, а я тим часом утратив апетит і перевівся на справжній скелет. Фермер бачив це і, прийшовши до висновку, що я скоро помру, вирішив використати мене, поки я живий, з найбільшим для себе зиском. Коли він обмірковував, як зробити це найкраще, до нього з'явився слардрел, або придворний пристав, з наказом негайно доставити мене до двору на розвагу королеві та її фрейлінам. Деякі з них приходили вже дивитися на мене і переказували дивні речі про мою красу, поведінку та розум. Мої манери зачарували й королеву з її почтом. Я впав навколішки і просив ласкаво дозволити мені поцілувати її царську ногу. Але великодушна монархиня простягла до мене свій мізинець, а я, поставлений на стіл, обхопив той палець обіруч і шанобливо приклав до своїх губ його кінчик. Вона поставила кілька загальних запитань про мою батьківщину та мої мандри; я відповів на них, як умів, стисло та змістовно. Далі королева запитала, чи до вподоби було б мені жити при дворі. Я схилився аж до столу і смиренно відповів, що я — раб свого господаря, але, якби залежав від себе самого, то з гордістю наклав би головою за її величність. Тоді вона спитала мого господаря, чи згодний він продати мене за хорошу ціну. Той, боячись, що я не проживу й місяця, зрадів нагоді позбутися мене і заправив тисячу золотих, які йому тут же й видали. Кожна з тих монет розміром дорівнювала восьмистам моїдорам[39], але як узяти на увагу співвідношення між усіма речами в тій країні та в Європі і високу ціну на золото у велетнів, то загальна вартість золотих навряд чи дорівнюватиме тисячі англійських гіней. Зробившись тепер васалом і власністю королеви, я уклінно попросив її величність взяти до себе й Гламделкліч, яка досі з такою добротою піклувалася про мене і буде моєю нянькою та вчителькою надалі. Її величність задовольнила моє прохання, легко діставши згоду фермера, якому приємно було бачити свою доньку придворною дамою, а бідна дівчинка не могла приховати своєї радості. Мій колишній господар, відходячи й прощаючись зі мною, побажав мені здоров'я і висловив радість із приводу того, що лишає мене на гарній службі, але я не відповів йому ні слова і ледве хитнув головою.
Помітивши мою холодність, королева по виході фермера з кімнати зажадала пояснень. Я насмілився відповісти її величності, що вважаю себе зобов'язаним йому лише за те, що він не розтрощив голови бідному звірятку, випадково знайденому на полі, але гадаю, що цілком розрахувався з ним, давши на користь його стільки вистав і принісши йому великі гроші, заплачені за мене королевою; що робота, яку він примушував мене виконувати, могла б доконати вдесятеро витривалішу тварину; що я зовсім утратив здоров'я, розважаючи щодня юрби брутальних глядачів; що якби мій господар не вважав, що життя моє в небезпеці, то її величність не придбала б мене так дешево. Але тепер, закінчив я, під охороною могутньої й доброї імператриці — окраси природи, улюблениці цілого світу, богині для своїх підданців і фенікса всього творіння — я не страшуся нічого і сподіваюся, що побоювання мого господаря не справдяться, бо сама присутність її величності додає мені духовних сил.
Такий був у загальних рисах зміст промови, виголошеної з багатьма помилками і з великою нерішучістю. Остання частина її відповідала місцевому стилеві й складалася з фраз, яких навчила мене Гламделкліч, везучи до столиці. Королева поблажливо поставилася до моїх помилок у мові, була дуже здивована, знайшовши стільки розуму та дотепу в такої маленької тваринки, і, взявши мене на руки, понесла до короля, що сидів тоді у себе в кабінеті. Його величність — поважний і суворий на вигляд монарх — спершу не розгледів мене як слід і спитав у своєї дружини, з якого часу стала вона кохатися у сплекнаках (я лежав ниць на долоні королеви, і він, очевидно, вважав мене за цю комаху). Тоді королева — дуже спритна й весела жінка — поставила мене на чорнилицю і звеліла розповісти мою історію. В небагатьох словах я описав усе, а Гламделкліч — яка дожидала коло дверей кабінету, бо не хотіла й на хвилину спускати мене з ока, коли їй дозволили ввійти, ствердила все, що було зі мною від мого прибуття до будинку її батька.
Король, дарма, що він людина вчена[40], як ніхто в його володіннях, і виховувався на природознавстві, а особливо — на математиці, спершу, доки я не знав мови, подумав, що йому принесли якусь ляльку з заводом, зроблену спритним годинникарем (такі речі досягли великої досконалості в їхній країні), але, почувши мої слова та побачивши, які вони розумні, не міг приховати свого здивування. Проте розповідь про мій приїзд до їхнього краю його не задовольнила, і він вирішив, що все це вигадали Гламделкліч та її батько, які навчили мене цих фраз, аби продати дорожче. Перевіряючи мої слова, його величність ставив мені багато інших запитань, але завжди діставав розумну відповідь, що хибувала хіба на вимову та недосконале знання їхньої мови. Крім того, тоді я не знав ще витонченого придворного стилю й іноді вживав грубих селянських зворотів, яких навчився, живучи у фермера.
Король послав по трьох учених, які за місцевим звичаєм були тоді в тритижневому черговому відрядженні до двору. Зазначені джентльмени, уважно вивчивши мій зовнішній вигляд, прийшли до трьох різних висновків. Вони погоджувалися лише на тім, що мене створено поза нормальними законами природи, бо я не можу захищати свого життя, ні прудко бігаючи, ні лазячи
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мандри Гуллівера», після закриття браузера.