Читати книгу - "Щоденник страченої"

А далі зобов'язана витримати все, що виникне в процесі слідства, суду й вироку судьби...

За умови, що я залишуся живою.

...І ОСЬ Я ТРИМАЮ в руках темно-зелений, як поросла жабуринням озерна вода, талмуд свого багаторічного щоденника з безглуздою назвою «Жіночий літопис»...

ОСТАТОЧНЕ ЗАКІНЧЕННЯ

— ...Ваша честь! — нарешті — після тривалого шуму у переповненій залі і глибокої паузи вже в повній тиші -прокурор, що виступав головним обвинувачем, звернувся до насупленої, майже безформної жінки-судді невизначеного віку, сповитої в чорну, таку ж безформну мантію. Схилившись у галантному поклоні, він чомусь приклав руку до серця, а далі закотив догори очі: — Почну з кінця. — Поки прокурор лаштував слова у викінчену думку, суддя встигла однією рукою підтягнути під столом спалі колготи і правим носком почухати ліву литку. — Навіть, коли б у цьому залі вишикувалася рота найкращих адвокатів країни, — прокурор демонстративно звертався до мого захисника, — отож, навіть, коли б тут захист вели найкращі адвокати країни, які б з такою ж палкістю доводили протилежне тому, про що я зараз говоритиму, і навіть, коли б тут засідав найбезпристра-сніший наш Конституційний суд, мій вердикт не змінився б ані на йоту...

— Вердикти у цьому залі виголошує суд! — писклявим голосом, який дисонував з фігурою, суддя різко перебила прокурора й насупилася ще більше.

— ...мій вердикт не змінився б ані на йому, — із притиском повторив прокурор, гіпнотизуючи суддю великими чорними очима. Він повільно протер окуляри витягнутою із правої кишені штанів хусточкою, витримав іще одну довгу паузу, а далі з притиском і логічними наголосами, достойними самого Богдана Ступки, продовжив: - Ця жінка, на моє глибоке переконання, насправді підозрювана, добре замаскована підозрювана, а не жертва. І сьогодні наше правосуддя нарешті виведе її на чисту воду. Ця жінка заслуговує не те що найвищої міри громадського осуду, який за нинішніх умов і обставин у нашій державі є найменш дієвим. Вона заслуговує найвищої міри покарання. Тільки так можна утвердити справедливість і невідворотність нашого правосуддя, яке, попри все, залишається найгуманнішим у світі...

— По суті, будь ласка! — перебила прокурора суддя.

— Що може бути важливішою суттю, аніж зло, спрямоване однією людиною, ось оцією жінкою, на обмеження свободи дій іншої людини, замаху на її честь, обмову і шантаж достойної у всіх відношеннях особи? — нібито здивувався суддівському запитанню прокурор.

— Про що ви? — підняла окуляри суддя, звертаючись до прокурора. — Я вас просила говорити по суті справи, яку ми сьогодні розглядаємо. А суть полягає в тому, що є жертва, конкретна жертва, не зважаючи на те, які вона покази давала на попередньому слідстві. Потерпіла має право не давати відповідей на запитання державного обвинувача про мотиви та обставини своєї поведінки. Це її право. І право це — беззаперечне. Воно захищене законом. До речі, ось вона, потерпіла, — суддя повела очима в мій бік, — Ковальчук Лариса Михайлівна. І є підозрюваний у скоєнні тяжкого злочину — замаху на вбивство. І все свідчить проте, що він — обвинувачений, а не свідок. Ось він, — повела в бік чоловіка з опущеною головою на лаві в першому ряду, — Воронов Володимир Петрович. Прошу відштовхуватися саме від цього, а не займатися словоблудом і не вводити в оману правосуддя.

— Хай буде по суті, — якось дуже легко погодився прокурор — і тоді почалася його промова. — Шановний суд! Перед тим, як зробити повний виклад справи, яку ми сьогодні слухаємо, мені хотілося би спочатку звернутися до Конституції України, яка гарантує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Кожна людина має невід'ємне право на життя, ніхто не може бути свавільно позбавлений життя; обов'язок держави — захищати життя людини, а також її честь і гідність. Мораль розглядуваної кримінальної справи, як і будь-якої іншої справи про злочин супроти особи, полягає в тому, що ніхто не може вирішити судьбу людини, а тим паче — вплинути на її життя шляхом прямого чи опосередкованого злочину, яким є обмова та шантаж.

Особливість цієї кримінальної справи, на мою думку, полягає в тому, що її фабула співзвучна сюжету, описаному іще Достоєвським в його романі«3лочин і покара». Герой цього роману Раскольников, ставши на шлях сподіяння вбивства, намагався при цьому виправдати свої злочинні дії.

Сьогодні нами закінчено розгляд кримінальної справи по обвинуваченню Ковальчук Лариси Михайлівни у скоєнні злочину, передбаченого...

— Я протестую, — підскочив зі свого місця адвокат, призначений мені напередодні. — Ваша честь!

Державний обвинувач ставить з ніг на голову суть справи! Потерпілу, яка ледь не розпрощалася із життям завдяки діям підозрюваного Воронова, державний обвинувач намагається зробити підозрюваною! Моє завдання сьогодні надзвичайно важливе: не тільки захистити честь жертви злочину, але й не допустити порушення прав підсудного Воронова.

— Це завдання державного обвинувача і суду, а не захисту. Продовжуйте, — суддя зверталася до прокурора.

— Окрім того, маємо справу із жіночим кваліфікованим шантажем високопосадової особи, яким є потерпілий.

Будучи психічно неврівноваженою особою в силу невпорядкованого та суспільно осудного приватного життя, що доведено в ході попереднього слідства рядом експертиз, підозрювана Ковальчук Лариса Михайлівна... І знову адвокат катапультувався зі свого місця:

— Ваша честь! Державний обвинувач стверджує, що в ході досудового слідства проводилася експертиза приватного життя потерпілої! Я протестую. Приватне життя особи не може бути предметом будь-яких експертиз!

— Я стверджую, — побагровілий прокурор, опустивши окуляри на перенісся, поглядом уже розстрілював адвоката, — я стверджую, що низкою спеціальних експертиз, проведених в ході досудового слідства, встановлена певна психічна та психологічна неадекватність особи підозрюваної.

— Потерпілої! Я наполягаю: потерпілої. — Адвокат чомусь скидав піджак. — Мало того, що потерпіла зазнала віроломного збройного нападу, була поранена двома кулями, одна з яких могла виявитися смертельною, мало того, що їй зробили п'ять хірургічних втручань важкого ступеня складності, державний обвинувач намагається змістити акценти таким чином, щоб спрямувати справу у вигідне йому русло, враховуючи, очевидно, службову близькість із обвинувачуваним Вороновим, з якого він намагається зробити жертву.

— Суд не надавав захисту слова, — безбарвно повідомила суддя.

— Високий суд! Зараз я спробую довести свою тезу про психічну невідповідність підозрюваної сукупністю речових доказів, а також спробую реставрувати проццес суїцідальних спонук у діях підозрюваної, які призвели до...

...У руках прокурора блиснув темно-зелений талмуд мого щоденника, і я зрозуміла, що мене зараз