Читати книгу - "В Країні Сонячних Зайчиків"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Взагалі-то ми тролейбусом їздимо, але новобранці мають право один раз проїхатися на підземній ракеті пана Морока, — сказав Бабай.
Ну, а потім опинився я у підземному палаці пана Морока.
Спершу було страшнувато. Але пан Морок прийняв мене дуже привітно, довго розпитував, які в мене побажання, що я хочу мати з речей, пообіцяв добре забезпечити. Музика в нього в палаці гарна. Записи наймодніші, найсучасніші. Пригощав мене смачнющими наїдками і напоями: ми таких зроду не бачили.
Одним словом, мені тут подобається. І я анітрохи не шкодую.
РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ,
в якому Вася змушений віддати чарівне дзеркальце. Васю і Незнайомку виганяють з країни. Вража сила торжествує
— Валеро! Що ж ти наробив?! Ех, Валеро, Валеро! — жахнувся Глечик, коли Кощій закінчив розповідати.
— Та ти що? Ти, мабуть, нічого не зрозумів! Все ж нормально! — весело всміхався Кощій Валера.
— Що — нормально? Де нормально? Це жах! Як ти не розумієш!
— Та це ти нічого не розумієш!.. До тебе просто ще не дійшло. Я ж — безсмертний, ніколи не вмру. Безсмертний! Розумієш?
— Але ти ж не просто Безсмертний! Ти ж Кощій Безсмертний! Вража сила!
— Ну то й що?! Подумаєш! Зате не вмру ніколи. І полечу до найдальших планет, і з інопланетянами побачусь, і назад повернусь…
— Валеро! Ну що ти говориш? За яку ціну купуєш ти собі те безсмертя?
— Ай! Не мороч голову. Думаєш, ти кращий? Хоч не придурюйся! Згадай лишень, як ми разом уроки зривали. І з класу нас Катерина Степанівна обох вигнала. Чи не так?
— Ну так то ж…
— А на фізкультурі з Борі Бородянського хто сміявся?
— Так усі ж сміялися…
— Правильно! Бо всі однакові!.. І взагалі, думаєш, я один тут такий? А Змій Горинич, думаєш, хто?
— Хто?
— Ігор Горенко з нашого класу.
— Ігор Горенко?! Та ти що?
— Те, що чуєш?.. А Баба Яга?
— Хто?
— Люська Бабенчук! От хто!
— Ябеда?! Якій ми бойкот оголосили?! Та вона ж у лікарні. У неї щось із ногою.
— От-от! З ногою! Костяна нога!
— Та ти що?! — У Васі просто голова йшла обертом.
— Отже тут усі свої. Слухай!.. А давай і ти приєднуйся!.. У мене з Бабаєм прекрасні стосунки! Я з ним поговорю. Думаю, він не відмовить. Ти йому, здається, сподобався. Якраз є вакансія. Дракона. Будеш дракон Вася. Три голови. Крила. І вогонь з рота. Як у Горинича. Навіть більше. Бо три форсунки. А? От буде здорово! Давай!
— Тю! Що ти таке говориш? Дракон Вася… Дурниця якась! Безглуздя!
— Відмовляєшся?
— Авжеж! Категорично!
— А-а… «Мама, сестра, тьотя…» Ну, й дурень!
Вася не встиг нічого відповісти, бо в цей час із-під землі вигулькнув Бабай.
— Ну що? Я бачу, все гаразд. Порозумілися?.. Що ж… Валеру я тобі привів, слова дотримав. Тепер — ти! Давай дзеркальце!
— Та я… він… ми… — розгубився Вася.
— Ти чесне слово давав? Давав! Клявся? Клявся! Які можуть бути розмови?
Лише тепер Вася зрозумів, як обдурив його Бабай.
— Ну ти ж у нас чесний, Васю, — всміхнувся Кощій Валера. — Давай! Тут у нас не жартують.
— Ех, Валеро, Валеро! — тільки й сказав Глечик. Зняв ранець-портфель, вийняв «Математику», простягнув Бабаю.
— Що ти мені даєш? — скривився Бабай. — Нащо мені «Математика»? Я її зроду не любив. Ти мені дзеркальце давай.
— Під обгортку зазирніть, — буркнув Вася.
Бабай обережно, наче то був не підручник, а атомна бомба, взяв «Математику», помацав обгортку, потім дістав з кишені невеличкий прилад.
— Чарівний індикатор-дзеркальцешукатор, — сказав він Кощію Валері. — Щойно у підземній крамниці «Чарівниця» придбав. Останнє слово казкової техніки.
Він підніс прилад до книжки, й одразу на приладі замиготіла червона лампочка.
— Єсть! Єсть! Воно! Дзеркальце! Чарівне! — закричав Бабай. — Увага! Увага і послух! Тепер головне — не глянути ненароком. Тримай! — передав він підручник Кощію Валері. — Тримай, поки я дістану чарівну кошмарлю.
Кощій Валера з трепетом узяв «Математику», затиснув її у витянутій руці, одвернувши обличчя, а Бабай дістав з кишені шматок чорної марлі. Накинувши ту кошмарлю на підручник, Бабай уже під нею (так, як перезаряджають фото-касету, щоб плівка не засвітилася) вийняв з-під обгортки дзеркальце, кинув на землю підручник і швидко-швидко замотав дзеркальце у кошмарлю.
І враз торжествуюче скинув догори руки і вигукнув:
— Ура-а! Перемога!
Із своїх хаток повискакували Баба Яга і Змій Горинич. І всі вчотирьох вони радісно затанцювали.
— Ну все! Понесу покажу Шефові, а тоді — у печеру «Тридцять три лиха» під нагляд хвороб на вічне зберігання! — вигукнув Бабай.
— А мені можна з вами до Шефа? — прохально спитав Кощій Валера. — Я ж усе-таки брав активну участь в операції…
— І я! І я! — підхопила Баба Яга.
— І мені! Ху! Всі штани на колінах протер, шукаючи! — вигукнув Змій Горинич.
— Давайте! Усіх беру! Я добрий! То тільки дурні батьки лякають мною дітей. «Бабай! Бабай! Сиди тихо, а то прийде Бабай і забере тебе у мішок!» Яка дурниця! Не знають, що Бабай — то сама доброта, що він тільки й дба-бає, щоб усім було добре. Ходімо! Раз дзеркальце у нас, про всіх подба-баю! Будуть і нагороди і подяки. Ходімо!
«Ну все! Все пропало!» — з відчаєм подумав Вася. І в останню мить, як вони вже підійшли до погребні, вигукнув:
— А Незнайомка?! Ви ж обіцяли!
Бабай обернувся:
— А-а… Правильно! Я обіцяв. Забув. Ну що ж. Тепер Незнайомка нам не потрібна. Як занесемо у печеру дзеркальце, приведу її тобі.
Бабай тричі тупнув ногою, і вони провалилися крізь землю.
Вася лишився сам. Розгублений, убитий горем.
«Що ж це робиться?! Що ж це відбувається у світі білому?! Люська Бабенчук — Баба Яга! Ігор Горенко — Змій Горинич! А Валера, ліпший друг мій Валера — Кощій Безсмертний!.. Жах який!.. А з мене хотіли Дракона Васю зробити. Три голови. І в усіх трьох — вогонь з рота! Брр!.. Й уві сні кошмарному не насниться!»
Минуло кілька хвилин. З залізним скреготом розчинилися іржаві двері печери «Тридцять три лиха», і, випхнувши поперед себе Незнайомку, вискочили Змій Горинич, Баба Яга і Кощій Валера. Всі мали на обличчях білі марлеві маски-пов'язки. Останнім вискочив Бабай. І одразу захлопнув двері, щоб не повилазили з печери хвороби.
— От тобі твоя Незнайомка! — геть обоє з нашої країни! — суворо гукнув Бабай (де й поділася його лагідність!). — Дякуйте, що ми вас узагалі відпустили!
— Що кісточок ваших у ступі не потовкли —
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В Країні Сонячних Зайчиків», після закриття браузера.