Читати книгу - "Дзвони зеленої Галактики"

вони на землі називали мохом, лагідно пружинило під ногами, і їхні кроки поглинала бездонна тиша — ні шурхоту гілок, ні пташиного крику. Микола присів і торкнувся однієї рослинки — в руці лишилося рожево-шоколадне стебло з тонким різьбленим листям, схожим на заячий холодок. Найближчий кущ, згорнувшись у кульку, раптом виметнув угору безліч спор. Микола глянув на Іва й од несподіванки остовпів: той був геть обплутаний коричневою павутиною. Проте очі товариша за склом скафандра повеселіли, і він скидався на хлопчика, котрий перебіг порослий високою отавою луг, зібравши на себе пилок безлічі квітів.

Вони пішли в глиб лісу, про всяк випадок тримаючи напоготові лазерну зброю, але невдовзі збагнули: остерігатися їм немає потреби — той самий палево-бірюзовий лагід пестив очі, та сама тиша дихала на них теплом і затишком.

— Таке добро не повинне пропадати, — пробубонів Микола. — Ну чисто тло з середньовічних портретів, такі собі райські кущі, хіба що бракує зелених барв.

— Звикнемо жити й без зелених, — озвався Ів. — Гей-гей! А хто тут, озовіться!

У відповідь така тиша, що чути було, як угорі шелестять хмарки.

— Не лементуй, ще й справді хтось відгукнеться, а ми ж далеко од корабля. Хоча, крім рослин… ніяка тобі комаха не продзумкотіла… Повертаймося, Іве, уявляєш, чим стане для Землі наше запізнення?

— Ти ж сам радив про це не думати.

Теракотова галявина забовваніла між деревами, і вони наддали ходу, трималися власних слідів, що чітко виділялися на моху. А от і кущик, від якого Микола відламав гілку. Але де ж їхній планетоліт?

На його місці височів палево-шоколадний горб з гнучкими ліанами.

— Заплели! — злякано вигукнув Ів. — Оце сила! Нічого, ми її приборкаємо.

Він спробував згребти рослини з борту планетольота, й вони піддалися, проте нові негайно потягнулися туди — легкими хвилями, ніби конденсуючись з повітря. Заощаджуючи сили, Микола ступив у їхню масу, як у болотяну твань, і сам собі не повірив: базальтова приступка прогнулася під ним. Коричневі спори закрутилися перед очима, сплітаючись у химерне павутиння; розірвавши його, космонавт жахнувся — двері останнього відсіку стали тонкими й дірявими, немов бляшанка, що хтозна-скільки пролежала на річковому дні.

Корабель — з надміцних матеріалів, що витримав політ крізь час і простір, повільно танув на ідилічній теракотовій галявині, немов льодяник у пащі казкового чудовиська.

Лише діставшись першого відсіку, космонавти перевели дух.

— Ось вона, та “дрібниця”, яку ми випустили з виду, — гірко всміхнувся Микола. — Її знав ще Спіноза, котрий перший сформулював положення про константність закону природи, пізніш його підтвердили своїми розрахунками фізики, зокрема Максвелл.

— Спіноза? То було так давно, тоді людина вміла так мало…

Микола не відповів, бо прозвучав сигнал із Землі — в його буденності було щось жахне, й обидва здригнулися.

— Я — Земля! — донісся мелодійний жіночий голос. — Корабель “Бернард-1”, відгукніться! Минуло чотириста років з дня вашого старту, однак ми пам’ятаємо і з нетерпінням чекаємо вашої звістки. “Бернард-1”, відгукніться!

— Я — “Бернард-1”! — відповів Микола. — Годину тому ми щасливо дісталися до заданої планети. Її тяжіння таке, як і земне, в атмосфері є кисень. Проте все складніше, аніж ми думали. Згадайте слова Вернадського: кожна речовина існує незмінною до того, доки перебуває в умовах свого створення, а вихід за них спричиняється до перегрупування елементів, яке відповідатиме новим умовам. Отож наш корабель руйнується на очах. Гіпотезу Ціолковського про те, що людство розселиться по інших сонячних системах, ще довго не вдасться втілити в життя. Бережіть Землю! Бережіть нашу рідну планету!

Миколин голос урвався: він побачив, що стеля над ним стала прозорою й крізь неї проступають зорі, великі й чисті, як над херсонським степом. До горла підкотився давкий клубок — чи то від міазмів, що тут виділяли рослини, розчиняючи його скафандр? їв уже знепритомнів.

Смарагдово-палева, схожа на старовинний гобелен планета впевнено освоювала свою здобич, творячи власну біосферу, аби через мільйонноліття тут з’явилася прекрасна жінка і простягла до життєдайного світла Бернарда гнучкі руки.

— Бережіть Землю, — прошепотів Микола. — Бережіть нашу біосферу.

ПІСЛЯМОВА АВТОРА

Моріс Меттерлінк писав, що таємниця рідко щезає — вона просто змінює місце, однак для нас дуже важливо, щоб ця зміна місця відбулася. Ще недавно здавалося — зовсім близько час, коли людина почне освоювати нові планети. Та науковий поступ разом із радістю нових відкриттів приносить розчарування, які належить подолати. З’ясувалося, в сонячній системі життя можливе лише на одній-єдиній планеті, а щоб дістатися інших галактик, не стачить віку й кількох людських поколінь. Як подолати безмежжя простору?

Відомий радянський учений М.С.Кардашев вважає: “часовими тунелями” поміж різними планетними системами стають штучно створені “чорні дірки”. Зірка, в якій вигорів увесь водень, може ущільнитись під власною вагою й взаємодіяти з навколишнім світом тільки через гравітаційне тяжіння. В надзвичайному потужному гравітаційному полі плин часу сповільнюється й зовсім зупиняється, коли зірка стиснеться до так званого “шварцшільдівського радіуса”. І тоді починаються дивовижні парадокси…

Опинившись усередині “шварцшільдівської сфери”, астронавт за короткий час побачить майбутнє Всесвіту, з якого вилетів, бо там минуть тисячоліття. Отже, відкривається можливість “перестрибувати” з однієї галактики в іншу.

Та, навіть подолавши часово-просторові бар’єри, людина на інших планетах може зіткнутися з непізнаними законами природи, зокрема законом константності речовини.

Розумові підвладне все. Та поки що авторові хочеться повторити заповіт своїх героїв: “Бережіть нашу прекрасну Землю!”

Борис Штерн

ПРИГОДИ ІНСПЕКТОРА БЕЛ АМОРА

1

Земний розвідувальний зореліт линув у скупченні зоряного пилу. Місце було похмуре, невивчене. Земляни шукали тут кисневі світи — дихати вже було нічим. Отож, коли зореліт підійшов до кисневої планетки, робот Стабілізатор загорлав гучним голосом: “Земля!” — й інспектор Бел Амор прокинувся.

Відбулася чисто технічна розмова, трохи присмачена гумором. Потім вони взялися до роботи: треба було ставити бакени.

Що таке бакен? Це порожній контейнер з передавачем. Його призначення — подавати сигнали з орбіти: “Володіння Землі, володіння Землі…” На цей сигнал прямують потужні зорельоти з переселенцями.

Ото й тільки.

Коротко про Бел Амора й Стабілізатора. Бел Амор — огрядний чоловік, очі блакитні, підборіддя з ямкою. Не дурний, але розумний до певної міри. Біографія не дуже цікава. Про Стабілізатора можна сказати ще менше. Триметровий робот, усе в нього до ладу, окрім безладдя в голові. Коли Бел Амор спить, Стабілізатор працює — тримається за штурвал, дивиться на прилади.

На якийсь час їх доведеться покинути, оскільки події набувають непередбаченого розвитку. З другого кінця пилового скупчення до планетки скрадається зореліт позаземної цивілізації. Це військовий крейсер. Він патрулює околиці й