Читати книгу - "Нарис загальної історії"

Висновок цілком однозначний. Для увічнення імперії не можна створити потрібні умови надовго. Рано чи пізно імперія розпадається і знову виводить культурний ареал, який вона об’єднала, у трансполітійне становище. Але по оновленню культурного ареалу, з огляду на те, що одні й ті самі причини дають одні й ті самі результати, знову розпочинається просування до імперії, і рано чи пізно імперська єдність відновлюється. Це відновлення є тому вірогідніше, що розпад імперії не повертає відповідні суспільства до їхньої вихідної точки, в початковий стан неоліту. Технічний і економічний прогрес незворотний, принаймні на тривалу перспективу, адже досягнутий рівень відповідає потребам і відбиває здатність їх задовольняти. Навіть дуже помітний відступ від цього рівня може бути тільки тимчасовим; у певний час він буде надолужений. Так само лінією еволюції, яка привела від племені до імперії, зовсім не можна рухатися назад. Окремі племена можуть знову зайняти перше імперіалізовані країни, але це не повернення до племінної морфології — ідеться радше про вихід племен з їхніх гірських, степових чи пустельних схованок. Усе відбувається так, немовби людство, досягши після тривалого і складного шляху певної стадії, уже не випускає її з ока. Хоч якою буде відстань, на яку наступні обставини віддалять його від неї, людство тримає цю стадію на прицілі й прагне повернутися до неї. Власне, обставиною, яка найкраще здатна якнайдовше затримати повернення до досягнутої точки, є демографічний чинник. Демографічний зрив може зруйнувати мережі, на які спирається передання цивілізації.

Тільки ареал Близького Сходу реально піддається загрозі демографічного спаду. Ця слабкість ареалу пояснюється кліматичними умовами, які справляють свій вплив безпосередньо і опосередковано. Опосередковану дію кліматичних умов можна проілюструвати на прикладі зрошення, яке — там, де воно неодмінне й можливе, — ґрунтується на утриманні інфраструктури і (менш очевидно) на дренажних роботах, здатних запобігти засоленню ґрунтів через підйом розчинених солей та їхнє випарювання й відкладання на поверхні. Безпосередніше їхня дія проявляється в тому, що через нерівномірність опадів та їхній рівень на межі вимог для нормального рільництва угіддя уразливіше щодо родючості, рівноваги, ба навіть свого існування. Додамо до цього ще й можливий внесок тваринників у використання земель. Послаблення політичного контролю може заохочувати їх до захоплення угідь і перетворення їх на пасовиська. Коли домінують самі пастухи, приміром у турків, перетворення угідь на пасовиська може сягати значних розмірів. Відомо, проте, що випасна економіка витримує щільність, яка вдесятеро нижча за щільність хліборобської економіки з огляду на те, що калорійність травоїдних тварин у сім разів менша за калорійність рослин. Передня Азія зазнала тривалих фаз демографічних зривів, про силу та тривалість яких ми знаємо дуже мало. Відомо, що в УІІІ-ІХ ст. Візантійська імперія намагалася розв’язувати свої проблеми недонаселення за допомогою масового переселення балканських народів. Європейські мандрівники, що відвідували Османську та Іранську імперії в ХVІІІ-ХІХ ст., розповідають про покинуті села й міста, і з їхніх розповідей виникало відчуття демографічної катастрофи.

Навіть на Близькому Сході досягнуті в минулому рубежі залишаються в пам’яті аж до найбільших глибин занепаду. Об’єднання й розпади чергуються, надаючи історії імперій циклічного ритму. У масштабі століть, якщо не звертати уваги на неістотні пертурбації, нормальним ритмом імперій мав би бути круговий цикл. Проте факти погано підтверджують такий висновок. Тут знову відзначається Китай, віддаляючись від нормальної циклічності в напрямку тенденції до послаблення розсіяності та тисячолітнього зміцнення об’єднання. Так, Китайська імперія зазнала одного-єдиного етапу тривалого розколу — з III по VI ст., у період між занепадом династії Хань і династією Суй, а надто династією Тан, тобто практично протягом чотирьох століть. Цей етап був достатньо тривалим, щоб окреслилися процеси, які, якби їх підтримували ще довше, могли б повернути історію Китаю зовсім в іншому напрямку. Але тоді перемогло єднання: воно переривається менше ніж на століття між династіями Тан і Сун у Х ст., а згодом ще на століття з лишком між династіями північних і південних Сун. З приходом монгольської династії Юань з другої половини XIII ст. єдність уже не ставитиметься під сумнів аж до наших часів. Відхилення Китаю від наведеної вище циклічної норми пояснюється не тільки достатком доцентрових сил. Воно безпосередніше відповідає політичним і морфологічним чинникам, які досягли зрілості за династії Тан і які повністю знімають обмеження, що тяжіє над владним апаратом.

Усі інші ареали віддаляються від циклічної норми в іншому напрямку: розпад упевнено бере гору над єднанням. Європу навіть не беремо до уваги, оскільки вона ніколи не знала імперського об’єднання. В !ндії об’єднання відбувалося тричі — до модерної епохи та англійців: династія Маур’я протягом трішки більше ста років у III ст. до н.е.; династія Гуптів у IV i V ст.; Моголи в XVI i XVII ст. Передня Азія зазнала лише одного повного імперського об’єднання, нав’язаного персами Ахеменідів у період від середини VI ст. до н.е. і завоюванням Александра в 330 р. до н.е. Це єдиний період, коли ареал був майже повністю включений до імперії. Абба-сиди у період від середини VIII ст. до середини X ст. досягли меншого успіху. Щодо Османів у XVI-XIX ст., то вони ніколи не домінували над Персією. Про причини перемоги розсіяння вже частково говорилося вище. На Близькому Сході розселення людей набуває форми оаз, відділених одна від одної пустелями чи малонаселеними районами. Така багатоцентрова структура простору ще більше підкреслюється в своєму політичному вимірі. I справді, політична влада зосереджена в містах. !мперське завоювання за таких умов полягає або в навалі племен і в захопленні ними міст, або в розширенні потуги міста, аж доки воно не буде в змозі захоплювати інші міста. Географічне розсіяння сприяє завоюванням через складність об’єднання міст для захисту. Але відповідно через аналогічні причини вартість контролю з боку імперського апарату зростає до рівня, який з часом стає неможливо витримувати. Історія довела, що переваги, які здобувають завойовники завдяки географічним умовам, зникають під дією перешкод, з якими стикається центральна влада.

Приклад Індії веде до аналогічного, несприятливого для імперського єднання результату, але дуже несхожими шляхами. Домінантним чинником є панування відцентрових сил. Проте вони справляють свій вплив неочікуваними