Читати книгу - "Крадій"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Еге ж.
— Срібний про це згадував.
— А... Я саме думав, чи згадає він.
— То як грається?
— Абгік виграє.
— Прикро це чути. Ти ж до мене не по допомогу прийшов?
— У правилах немає заборони робити це.
— Але просити допомоги в іншого гравця... надзвичайно небезпечно, — сказала вона, перенісши вагу на поруччя, щоб краще його бачити. — Подумай про концесії, що я могла б отримати від Абгіка, якби сказала йому про цю нашу розмову.
— Напевно, — визнав він, — від Абгіка ти можеш отримати більше, ніж можу запропонувати я, і таким вчинком ти могла б гарантувати його перемогу, у той час як допомогою мені ти можеш лише змінити баланс шансів проти мого програшу.
— Отже, ми дійшли згоди — я мушу допомогти Абгікові.
— Але... — перебив він, м'яко поклавши долоню на її холодну руку, — якби ти допомогла виграти мені, тобі був би зобов'язаний гравець, що, коли йдеться про вірність, набагато старший і менш темпераментний, ніж Абгік.
— Гравець, що напився та зробив дурну ставку, — відповіла вона, обережно звільняючись від його дотику, — це не той гравець, на чиї послуги я можу розраховувати.
— То допоможи мені через свій кодекс, — сказав він, швидко обійшовши її, щоб стати перед нею, бо вона відвернулася.
— Мій кодекс? Я гравчиня, — відповіла вона. — Я не маю іншого кодексу, окрім перемоги та гри.
— Думаю, ми обоє знаємо, що це неправда, Тіно. Я грав проти тебе і в нижній, і у вищій лігах, і ти перемагала завжди, окрім одного разу. Того єдиного разу, коли ти не виграла, ти не стала жертвувати життям жінки, яку ввела до палацу мого міністра. Ти знала, що він з нею зробить, коли її зрада стане відомою, і хоча виказавши її ти могла б виграти ту гру, ти зіграла іншою фігурою, і помилилася, і то була єдина гра, яку ти програла.
— Іноді я припускаюся помилок.
— У тій грі ти програла два нафтові родовища, залізничну компанію, посаду в Політбюро та свою насолоду від смаку полуниць. Відтоді я жодного разу не бачив, щоб ти припускалася таких помилок.
— Насолоду від смаку полуниць я відіграла в карти, — байдуже відповіла вона. — А ось ти, якщо мене не підводить пам'ять — а вона ніколи не підводить — ти програв своє сприйняття глибини пурпурового кольору.
— І це лише доводить мої слова: ти завжди мене обігрувала, окрім того єдиного разу.
Вона зітхнула та знов повернулася лицем до води, її очі були десь далеко, але тіло досі тут, досі чекало. Ми дивилися й чекали разом із нею, чекав і Ремі, міцно вчепившись за поруччя, поки Тіна розглядала хвилі, що розходилися перед кораблем.
— Чого ти хочеш, Ремі?
— Мені треба дізнатися щось про минуле Абгіка. Звідки він походить, які ігри він вигравав, його форма, його стиль.
— Ти маєш фігури; навіщо користатися для цього моїми?
— Мої фігури за межами цієї країни. Якщо я скористаюся ними, це буде порушенням правил гри.
— Отакої, — пробурмотіла вона, — то Абгік тебе міцно тримає? Чому ти сюди приїхав, Ремі? Ти був п'яний і погодився зіграти гру у країні, в якій не маєш ресурсів. Тобі слід було залишатися в Індії, де в тебе вдосталь фігур, щоб мати перевагу в будь-якій грі.
— І який би був у тому виклик?
Вони певний час дивилися на воду, обоє мовчки. Потім він сказав:
— Срібний гратиме у Велику Гру.
— Знаю. Він уже давно готується. Не треба цих здивованих очей. Ти сам казав, що я дуже стара гравчиня. Я спостерігала за формою свого ворога. Срібний збирає собі фігури вже кілька століть, накопичує резерв, щоб протистояти Майстрині Ігор, коли він зрештою кине їй виклик.
— І коли, на твою думку, це станеться?
— Незабаром, напевно... Незабаром.
— І як ти вважаєш, чи може він виграти?
— Не знаю. І він, і Дім Ігор приховують свої ресурси та свої наміри. Нерозумно вірити ні йому, ні Домові.
— Як ти гадаєш, Дім Ігор має якусь мету?
Вона не відповіла.
— Тіно. Твоє мовчання дуже красномовне.
— Інтерпретуй його як хочеш, — відповіла вона, не відриваючи погляд від річки. — Моє мовчання не відхилить тебе від твого курсу.
— Ти мені допоможеш?
— За це мені одного дня буде щось потрібно.
— Скажи, що саме.
— Я ще не знаю. Послуга. Інформація. Фігура. Щось такого штибу... пропорційно, звісно, до ризику... пропорційно. У таких речах завжди має бути баланс, хіба не так?
— Я згоден.
— Тоді я подивлюся, про що зможу дізнатися.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Крадій», після закриття браузера.