Читати книгу - "Поза часом і простором"

Це прийшла мить торжества Розуму. По орбіті Землі з другого боку оберталася навколо Сонця нова планета — сестра Землі. Потужні прилади відновлювали атмосферу планети, вироблюючи кисень і азот в реакціях неймовірних масштабів… Незабаром над планетою засиніло небо, на поверхню з підземних заповідників були випущені тварини; знову на широких просторах планети були посаджені ліси і посіяні трави. Поля, які довгі століття пустували в холоді міжзоряного простору, тепер давали перший урожай під життєдайними променями Сонця.

Діти, що народилися в підземеллях, в захваті простягали руки до Сонця, жадібно дивлячись на небачене явище… Та навіть дорослі, що пам’ятали своє тьмяне червоне світило, яке не давало ні світла, ні тепла, відчувши животворне тепло Сонця, були щасливими. Вони знали, що тепер довгі мільярди років можна жити і спокійно працювати. Крім того, блукаючи в міжзоряних просторах, розумні істоти знайшли подібних до себе — людей Землі.

Струмки Розуму зливались в потужну ріку, яка, безперечно, вела в океан Безкінечності.

Починався новий період існування розумних істот в системі Сонця. З Землі на нову планету вилітали кораблі з інженерами і вченими, які бажали ознайомитися з високою культурою своїх космічних братів.

— Шеф! Одержано нове повідомлення…

— Давайте сюди!

Шеф таємної поліції Габер підсунув до себе кілька журналів, якісь листки і хутко почав розглядати їх.

Агент 23 — японець Осіма — з подивом бачив, як завжди спокійне і врівноважене обличчя шефа починає покриватися червоними плямами. Вилиці заходили під жовтою шкірою — це було ознакою великої злості або незвичайного хвилювання.

Нарешті, Габер підняв лице. Кілька секунд— і ніхто б уже не зміг подумати, що цей чоловік так сильно хвилювався. Шеф опанував себе і зовсім спокійно сказав:

— Все ясно! Сумнівів нема! Державна зрада…

— Я згоден з вами, — відповів агент.

— Закриту машину!

— Слухаю.

Агент вийшов.

Шеф знову заглибився в журнали і папери, які приніс Осіма.

— Такий інженер, — пробурмотів він. — Ніколи б не подумав. В біографії — нічого підозрілого! А в дійсності — бачиш!.. Значить — хитрий і підступний ворог! Все! Сумніву не може бути! Військовий трибунал!..

В телевізорі засяяв екран, показалося обличчя агента 23.

— Машина готова, — сказав він.

— Іду, — відповів шеф і, захопивши папери, вийшов з кабінету…

Через хвилину чорний лімузин мчався вулицями в район передмістя. Суцільні квартали закінчились, і по боках бетонованої автостради виглядали з пишних субтропічних садів білосніжні котеджі.

Лімузин повернув до одного з них і зупинився перед входом. З нього вийшли шеф і Осіма.

— Він дома? — запитав Габер.

— Так! — відповів агент.

— Нічого не підозрює?

— Як не дивно, але ні! Хитрий агент…

— Так. Напевне! Ходімо!

Вони піднялися по сходах, зайшли до невеликого залу. Назустріч їм піднявся з крісла сивий, високий лакей.

— Інженер дома? — запитав шеф.

— Так! Але він працює і в такі часи не приймає! — відповів старий.

— Справа термінова! — різко сказав шеф і відкрив двері до кабінету. За ним зайшов Осіма.

Почувши стук дверей і голоси, з крісла біля широкого письмового стола встав інженер — середнього росту чоловік з худорлявим лицем, на якому виділялися очі, що горіли сірими вогниками. Ці очі, над якими нависали густі брови, що зрослися на переніссі, справляли дивне враження, ніби у інженера не все гаразд з психікою…

— Чим можу бути корисним, сеньйор Габер? — запитав інженер, здивовано піднявши брови.

— Інженер Коріні, — серйозно сказав шеф. — Ми вас заарештуємо. Ви обвинувачуєтесь в державній зраді.

— Не може бути! — засміявся інженер. — Ви жартуєте! А втім, якщо це не жарти, то дурний наклеп!

— Я так не вважаю! — сухо сказав Габер.

Коріні хвилину допитливо дивився на шефа і його агента, потім промовив:

— Гаразд! Я спокійний! Їдемо!..

Клацнули наручники..

Через кілька хвилин чорний лімузин мчав назад…

Слідство тривало п’ять днів. Прокуратура передала справу до Військового трибуналу.

Інженер Коріні став перед судом…

За довгим столом, покритим зеленим сукном, зайняли свої місця судді — три літні офіцери в парадній формі. Праворуч — за маленьким столиком сів прокурор, ліворуч — адвокат. Судді перегортали листки обвинувачення, стиха про щось розмовляли.

Коріні — схудлий за останні дні, але спокійний — сидів у кріслі перед столом Трибуналу.

Встав прокурор.

Спочатку інженер