Читати книгу - "Версола. Книга 1. Колоніст"

— Відмінно, люди тут бувають, значить, я на правильному шляху — радів хлопець, обмацуючи місце вогнища — на жаль, земля була за відчуттями така ж, як і в метрі від вогнища. Люди тут були давно, але ж головне, були!

Частину дня, яка залишалася, витратив на водні процедури — тварини виходили на водопій трохи далі, не особливо звертаючи уваги на самотнього двоногого небаченого звіра. Хлопець не соромився і шумно виражав свою радість від купання — вода була цілком комфортною, а звірам на нього було схоже начхати. Спочатку помився з милом, у тому числі і ним же намилив голову — трохи нарік на себе, що не узяв з собою хоч пару кульок шампуню, але і так вийшло добре. Мабуть запах мила відлякав від нього тих небагато тварин, що пили воду відносно близько від нього, тому що коли приступив до прання свого одягу, навкруги було порожньо. Швидше за все, змінився запах і смак води, і тваринки перемістилися чимдалі від шумного організму, що псує воду. З деяким побоюванням помітив на відстані п'ятдесяти-шістдесяти метрів від себе парочку таких же ведмедиків, які хотіли його зжерти на зорі його існування у цьому світі. Але поряд з ними спокійно пили воду і дрібні тварини, з чого хлопець зробив висновок, що зона водопою більш-менш безпечна для нього.

Проте, ночувати знову забрався на дерево, де і розвісив сохнути свої ганчірки — до ранку все буде чистим, сухим і свіжим. Уранці став знову збиратися в дорогу, задумливо розглядаючи водну гладінь — прийшла думка набрати трохи води в спорожнілі пляшки, проте разом з цим прийшла і думка про якість цієї води: те, що ідеально підходить тваринам, може зовсім не підійти людині з іншої планети. Проте здоровий глузд підказував, що запас води життєво потрібний, і, врешті-решт, можна адже залишити ці пляшки на самий крайній випадок, коли закінчаться запаси жовтих груш і води зі всюдихода. Незабаром знову добре навантажений рюкзак зайняв своє місце за спиною мандрівника, і турист продовжив свій нескінченний похід у пошуках цивілізації. Наштовхнувся він на людей через чотири дні шляху — трохи не так він собі уявляв перший контакт, але, проте, до місцевої цивілізації він все-таки добрався.

… Мад Круссо і Нед Грош їздили в савану на полювання разом вже майже три роки — одинаками тут полювали тільки ідіоти, і, до речі, недовго — місцева живність одному мисливцеві не давала шансів на тривалу кар'єру. Оскільки майже усі хижаки вважалися телепатами, а вивчені були не так вже і багато таких тварюк, то люди виїжджали в савану тільки групами, тобто дві людини були тим мінімумом, який вважався нормою для виїзду на полювання. Якщо один з людей потрапляв під дію тварини і втрачав над собою контроль, то напарник мав можливість затягнути свого колегу всередину транспорту, де був шанс перечекати ментальну атаку. Правда досвідчені мисливці з великим стажем стверджували, що в далеких частинах прерій, де люди з'являються рідко, а використати флайери не виходить, оскільки літаюча техніка з якихось причин падає, так от там навіть двом авантюристам робити нічого, оскільки найбільш сильні тварюки полюють парами. Але таких людей було мало на планеті — вони рідко попадалися в поселеннях, місяцями пропадаючи в савані, а багато там і губилися навіки — рано чи пізно їх знаходили місцеві хижаки.

Але оскільки хлопці не зараховували себе до фахівців з рідкісних тварин і полювали на доступніші і безпечніші види, то не вважали, що їм щось загрожує, намагаючись не сильно віддалятися від поселення, де були зареєстровані. Попри те, що планета колонізувалася вже більше тридцяти років, люди змогли дослідити і скласти карти тільки не більше 25 % від загальної площі материків. Тому, варто було віддалитися на чотири-шість днів ходу від поселення, як можна було бити м'ясо, і заготовлювати його не сходячи з місця, грубо кажучи. Самі хлопці потрапили на планету через непорозуміння, як вони вважали, причому у кожного з них було своє непорозуміння. Круссо працював в одному з банків на своїй рідній планеті і видавав кредити: ось так одного разу до нього прийшов клієнт в стані алкогольного сп'яніння — легкого, але все ж таки… Користуючись випадком, Мад оформив два кредити на одне ім'я, але клієнт нічого не помітив, все-таки наш герой був фахівцем у своїй області і уміло заговорював тому зуби і відволікав увагу. Коротше Мад отримав деяку суму грошей у свої руки, а віддавати її повинен був той неадекватний на той момент клієнт.

Все йшло добре, як вважав банківський клерк, до того моменту, коли прийшов термін і позичальник став виплачувати «тіло» кредиту і відсотки. Ось тут цьому типу і здалася дивною сума виплат, і він став копати умови кредитного договору. Загалом, декілька розумних розійшлися в думках: Круссо вважав, що півмільйона бон (єдина валюта для планет, що входять в об'єднання вільних світів) не та сума, із-за якої слід роздувати такий скандал. А ось інші учасники дискусії в особі того позичальника, керівництва банку і суду, чомусь вважали, що сума якраз досить велика і ввічливо попросили Мада покрити збитки, які на той час значно збільшили стартовий збиток. А оскільки майна у хлопця не вистачило для покриття збитків, то справедливий суд відправив клерка добувати цінні інгредієнти на колонізовану планету — робота за профілем тут не передбачалася. Тут він і познайомився з таким же несправедливо засудженим Недом — цей трохи підправив платіжні відомості, працюючи на посаді головного бухгалтера великого концерну. Майбутній партнер тоді теж порахував, що декілька сотень тисяч бон не притягнуть уваги керівництва, враховуючи об'єми грошового обігу компанії.

Результатом їх зустрічі і став такий своєрідний фінансовий тандем: зірок з неба не хапали, але повільно і упевнено збирали кошти для погашення своїх боргових і штрафних зобов'язань. Всюдихід був один на двох, нічого особливого, звичайний «Корт — 1600/П» — на таких їздили абсолютна більшість мисливців, оскільки співвідношення ціна/якість була