Читати книгу - "Версола. Книга 1. Колоніст"

одним з кращих в цьому класі транспорту, а наявність повноцінного причепа на двадцять кубометрів сировини ідеально підходила для їх стилю полювання. Як і було сказано раніше, працювали по м'ясу в основному, оскільки у мирних, травоїдних звірів цінувалися тільки роги і м'ясо, а у деяких великих видів ще йшли в залік шкури. Серйозніше цінувалися нутрощі хижаків, але для цієї парочки таке полювання було недосяжне з вказаних вище причин. Зараз двоє партнерів сиділи на даху свого фургона і обідали: чи багато потрібно — один влучний постріл і м'яса на пару днів, а усе інше, як і всі, вони возили з собою. Час від часу то один, то інший оглядав околиці через бінокль — звичка завжди чекати небезпеку вже в'їдалася їм в натуру, і хоч в цій місцевості було начебто безпечно, але бували випадки нападу хижаків і так близько від поселення.

— Що ти там видивляєшся так, Нед? — звернувся напарник до свого колеги, помітивши, що той вже півхвилини дивиться в одному напрямі, не опускаючи бінокль — бабу голу побачив, чи що, а-ха-ха-ха?

— Так це…. я чогось не зрозумів…. там людина йде — відірвався від бінокля супутник і спантеличено подивився на партнера — один шльопає прямо сюди,… далеко, правда,… але один!

Деякий час чоловіки дивилися через свої прилади в один бік, не приховуючи свого здивування від побаченого — прямо в їх сторону йшла самотня фігура людини — незнайомець був без зброї і час від часу озирався, неначе його щось турбувало, і він шукав причину свого занепокоєння. Хоча, якщо подумати — нормальна поведінка для людини в савані. Їх всюдихід він доки не бачив — за оцінками далекоміра, вбудованого у бінокль, до їх стоянки було ще кілометра два, і якщо він нікуди не зверне, то через годинку буде тут. Але у мисливців із цього приводу була своя думка.

— Давай, заводь, Нед — потрібно його підібрати, можливо це один з тих, що вижив з якоїсь групи, які займаються хижаками,… заберемо, поки він цілий — якось він підозріло часто озирається…. давай, газуй.

Сказати по правді, напарники переслідували не лише мету врятувати самотнього подорожнього, але і заробити: на планеті будь-яка допомога була платною, будь-яка послуга оплачувалася, а тут був просто ідеальний випадок загребти бонів лопатою. По-перше, загубленець сам, а значить діватися йому нікуди — сплатить доставку до населеного пункту. По-друге, як здавалося двом типам, раз йде здалека, значить член групи професіоналів з тих, що їздять в савану на дорогу і небезпечну дичину, тобто гроші у нього точно є…. так що будь-що, але заплатить. Ну, а крім того, по звичаях планети, за порятунок людини їм, як тим, хто відпрацьовує борг, за таку акцію трохи скостять його суму. Загалом, допомогти людині тут було безперечно вигідно, тому усвідомивши ситуацію, двоє чоловіків швидко скотилися всередину салону, і, спритно розгорнувшись, стали рулювати у бік незнайомця. Доїхали швидко — що таке трава, хай і висока і густа для широких і високих коліс всюдихода — подорожній мабуть побачив їх здалека, оскільки став махати руками, привертаючи увагу. Зблизька кинулася в очі якась неправильність в його вигляді: з одного боку він був без зброї, а по савані так не ходять,… вірніше ходять, але недовго. Одяг нічим особливим не відрізнявся від звичайного, та і ножі на стегнах і поясі теж були цілком звичайними для мисливців, а ось сумка за плечима, і якісь зелені плоди, які бовталися на його шиї на вірьовках були дуже незвичайними для партнерів — таке вони бачили уперше. Крім того, сам подорожній не виглядав єдиним з живих групи — одяг був цілком чистим, нічим не заляпаним, та і зовні людина не виглядала стурбованою, швидше на його обличчі читалася радість і інтерес. Так або інакше, але слід було дізнатися хто він, звідки і так далі.

— Хлопець, ти з якої групи, де усі твої, як звати? — першим запитав Нед, поки його супутник озирався навкруги — звичка, що сказати.

Незнайомець уважно вислухав питання, а потім відповів, але мова, на якій він говорив, була незнайома мисливцям, хоча в принципі, це ні про що не говорило, адже тут були колоністи з десятка цивілізованих світів, і багато хто намагався мешкати компактно. Але з іншого боку, спільна мова — лінго, тут знали начебто всі, адже його впроваджували усім підряд ще в медцентрі при прибутті на планету — тому ситуація трохи спантеличила партнерів.

— Ти взагалі хто? Ти мене розумієш? — не здавався Нед, а у відповідь отримав ще декілька незрозумілих фраз, невпевнений потиск плечима і жест рукою собі за спину.

— Ми так довго ще спілкуватимемося, Нед, у нас є навчальний обруч — там мова залита, давай спробуємо цьому типу пояснити, що його потрібно надіти на голову і тоді ми один одного зрозуміємо. Не бачу сенсу втрачати час на даремні розмови — адже видно, що він нічого не розуміє!

Поки Нед продовжував вислуховувати незнайомця, що базікав про щось, його напарник встиг зганяти у всюдихід і повернутися назад, простягаючи обруч цьому мандрівникові. Той якось посерйознішав і трохи відсунувся, коли йому спробували всучити незрозумілий предмет, але два приятелі постаралися, як могли за допомогою жестів показати тому, що цю штуку потрібно надіти на голову і лягти, оскільки процес вливання інформація найбільш успішний і ефективний в стані спокою. Хвилин двадцять Нед і Мад на жестах намагалися втлумачити цьому подорожньому, що це корисна річ, і вони зможуть говорити: показували на рот, на вуха, потім точно також показували на свої рот і вуха — тип весь цей час посміхався і спостерігав за їх пантомімою. Врешті-решт, до аборигена мабуть дійшов сенс цього міні-спектаклю, і він щось сказав, кивнув головою і став влаштовуватися прямо на траві — свій нестандартний мішок поклав собі під голову і збирався вже надіти обруч, як тут опам'яталися мисливці.

— Ні-ні, хлопець, давай всередину — тут на землі спати ідея погана — замахали вони рукам на нього і стали піднімати із землі, запрошуючи всередину свого транспорту.