Читати книгу - "Не плач, кохана!"

Молдаван махнув рукою. Коли Цвях в черговий раз зупинив дробарку, підійшов до Клави.

— Що з вами діється. Валера на колючий дріт поліз. Його ледь не угробили. Ти постійно в сльозах. Ви кінчайте ребусами займатися.

Клава мовчки вислухала його і нічого не відповіла.

Миша намагався довести розпочате до кінця.

— Що в тебе там за мужик?

Клава заплакала і втекла в конторку.

Збентежений Молдаван підійшов до мене.

— Хвате ребусами займатися. Треба внести ясність у ваші відносини.

На наступний день Клава не вийшла на роботу. Я підійшов до тітки Жені, запитав, що з нею.

Жінка струсила пил з куфайки, відповіла:

— Вона сильно захворіла.

— Що з нею?

— Більше мені говорити нічого не дозволено.

Мишко стояв поруч під час нашої розмови. Не забув додати:

— Передайте їй. Якщо вона не прояснить ситуацію, він може накласти на себе руки. Нехай напише йому кілька рядків.

На наступний день тітка Женя передала мені ретельно згорнутий в кілька разів сірий папірець.

Тремтячою рукою розгорнув його. Там дрібним рівним почерком було написано:

«Милий мій Валера! Я тобі вже відкрила гірку правду, що ти у мене не єдиний мужчина, але не до кінця. Знаю, ти переживаєш, проклинаєш подумки мене, як це могло статися. Лаєш останніми словами. Дивуєшся і зневажаєш мене, що одночасно з тобою маю близькі стосунки з іншим мужчиною. Хочу, щоб ти все знав до кінця. Ось уже кілька місяців капітан Ольвач кожну свою нову зміну починає з мене. Видно, йому мало молодої дружини. Він викликає мене з барака. Під конвоєм веде до конторки, начебто для з'ясування тих або інших обставин. І знущається наді мною, скільки захоче.

Про це знають мої подруги, знає оточення капітана. Але всі мовчать. Його всі бояться. Він здатний на будь-що. З ним ніхто не хоче зв'язуватися. Мені він теж загрожує. Каже, що якщо не буду тримати язик за зубами, він мені щось виверне навиворіт».

Молдаван вирвав у мене папірець з рук. Швидко його прочитав.

— Я тобі що казав. Дізнайся спочатку, що до чого. Потім руки на себе накладай.

Перечитав листа кілька разів. Те, про що писала Клава, було жахливим і не вкладалося в моїй голові.

Миша між тим не витримав:

— Я, бля, під вишку піду, але урою цього рябого покидька.

— Ти що, Молдаван, у своєму розумі?!

— Своє щастя, Кулінар, треба захищати. Не дозволяти Ольвачу чіпати ваші почуття своїми брудними руками.

23.03.1952 рік

Коли Клава вийшла на роботу, ми на кілька хвилин з нею усамітнилися. Вона сховала лице на моїх грудях і заплакала навзрид.

— Клава, заспокойся!

— Як я можу заспокоїтися, якщо наді мною постійно знущаються.

Вона пильно подивилася мені в очі.

— Після моєї звісточки ти мене зневажаєш? Зізнайся чесно: зневажаєш?

— Як ти могла таке подумати? За що зневажати? Що капітан над тобою знущається.

— Що мене використовують як підстилку…

Вася Цвях включив дробарку. Всі зайняли свої робочі місця. Клава весь день проплакала.

Чим більше я її заспокоював, тим рясніше лилися сльози з її великих темних очей. Наприкінці дня вона стала задумливою. Вона замкнулася в собі. Очі її висохли від сліз. Вона нічого не говорила. Лише час від часу сумно посміхалася мені, що викликало у мене смутну тривогу.

На наступний день вона не з'явилася на об'єкті. Тітка Женя передала, що у неї нервовий зрив. Її на кілька днів звільнили від роботи. Як я не добивався, дізнатися у неї детальніше, що сталося, не виходило. Вона відверталася від мене.

Я розхвилювався: що з Клавою?! Коли трохи заспокоївся, написав їй маляву. Просив розповісти, що з нею сталося, чому вона не виходить на роботу.

На наступний день тітка Женя під великим секретом, щоб, не дай Бог, не помітили вертухаї, передала мені відповідь.

«Валера! Я так більше жити не можу. У мене вже немає сил терпіти його знущання. Зрозумій мене правильно. Я не можу відмовити нікому з охорони. Нічого не доведу борзим псам. Ситуація на їх стороні. Єдине, що я можу, це накласти на себе руки, до чого все більше схиляюся. У мене піднялася температура. Постійно мучать головні болі. Я знесилена. Лікарі не випускають мене на роботу.

Я не знаю, що робити далі. Особливо після того, як зустрілася з тобою. Але що б не сталося, ти повинен знати: єдиний чоловік, з ким я бачу своє майбутнє, це ти».

Прочитав листа і довго не міг прийти в себе. Помітивши це, напарники не стали мене чіпати. Стояв серед цеху, слухав різкі звуки дробарки і думав, що мене чекає попереду.

Коли дробарка зупинилася, до мене підійшов Миша. Він відвернув мою увагу від важких думок.