Читати книгу - "Джовані Трапатоні"

— Шановні, дуже прошу не поспішати… З вашого дозволу, я лишу вас на хвилинку. Вибирайте все, що вам потрібно. Навіть можете попити кави, я маю чудову каву… Я ж розумію, творчі люди не люблять поспішати. Та я й не наважусь підганяти… Хіба ж я не розумію…

— Можливо, ми… — хотіла мовити щось Лада, але пані Рута одразу її перебила.

— Hi-ні-ні, навіть не турбуйтесь — вибирайте… А тоді просто лишіть гроші та обережненько причиніть за собою двері. Я маю ключ…

— Ні, ми… — знову щось спробувала сказати Лада, але її відсмикнула баба Ганя.

— Помовчи…

— Але ж, за роллю… — ледь чутно прошепотіла Лада. — По плану…

— Імпровізація — вища за всі плани, — буркнула онуці баба Ганя та одразу всміхнулася власниці крамниці: — Дуже дякую за довіру.

— Що ви, що ви… — схвильовано захитала головою пані Рута, — навіть не турбуйтесь.

— Я перепрошую, шановна, але хіба ви не пані Брильська? — трохи затинаючись, запитала пані Ганна.

— Ні-ні, крамничка пані Брильської ось тут, на стометрівці… Зовсім поруч.

— Пані Руто, — не витримали нерви у старого, — я побіг. Якщо це можна так назвати… А ви, благаю, не баріться.

— Добре-добре, вже біжу.

— Головне, запам’ятайте… — захекано виголосив дідусь, ледь дійшовши до дверей, — ви все одно мене, старого, в бігу випередите враз… Відкладіть для пані Люби виключно чорну гаму… І виключно геометричну форму, — не дуже зрозуміло визначив він фасон та щез нарешті за дверима.

— Виходить, це крамничка не пані Брильської… — сумно пробубоніла баба Ганя.

— Так-так, це моя крамничка, — ніби виправдовуючись, ще раз пояснила пані Рута. — Крамничка Брильської на стометрівці.

— Дуже прикро, — зовсім знітившись, прошепотіла пані Ганна.

— Що ви сказали? — не розчувши, перепитала пані Рута.

— Та ні, нічого… Просто мені розповідали, що пані Брильська має величезний вибір. Не знаю, чи це правда, але казали, що в її крамничці — сто тисяч ґудзиків, не менше.

— О, то ви про це, пані Фірсан… — посміхнулась пані Рута. — Не хвилюйтесь… Якщо мова йде про кількість, то, завітавши до мене, ви аж ніяк не програли. Не знаю, чи має Брильська такий асортимент, як ви сказали. Але про свою крамничку можу вам сказати напевне — в наявності на цю мить у мене, згідно з паперами, — сто двадцять тисяч п’ятсот сорок ґудзиків! А це не мало.

— Правда?! — не втримавшись від здивування, вигукнула Лада.

— Даю чесне слово, — щасливо та щиро усміхнулась пані Рута.

— Це якраз те, що треба, — ще щасливіше від пані Рути виголосила баба Ганя. — Такий асортимент не може не зачудувати!

— Буду щаслива, коли ви знайдете щось до вашого смаку… А тепер, із вашого дозволу, я відлучусь на півгодинки.

— Ні-ні, не варто поспішати, шановна пані Руто. Капелюшок варто обирати якнайдовше — повірте моєму досвіду. Хто спішить — той людей смішить, — багатозначно висловила свою філософську думку пані Ганна. — А за крамничку не турбуйтесь. Ми не тільки щось собі оберемо, але й зробимо вам гарний виторг. Будьте певні.

— Дякую вам, шановна пані Фірсан. Повірте мені, такого капелюшка, як у вас, я ще не бачила ніколи. Прийміть мої захоплення… Я миттю… — наостанок мовила пані Рута й вискочила з крамнички.

Лада, залишившись наодинці із бабцею, сумно зітхнула:

— Боже, і ця жінка займається моїм вихованням… Скажи принаймні, навіщо треба було говорити, що ми їй зробимо чудовий виторг? Це ж справжнісіньке знущання!

— Не мели дурниць, — ображено буркнула баба Ганя та прожогом кинулася зачиняти вхідні двері. — Запам’ятай, у будь-якій справі приклад завжди треба брати зі справжніх професіоналів! А хто неперевершений знавець у питаннях пограбування?

— Злодії?

— Не сміши мене! Злодії — це найдрібніші, найнікчемніші представники мистецтва грабування, — зі знанням справи, упевнено відповіла баба Ганя та заходилася швиденько збирати ґудзики в коробки, що стояли під прилавком. — Не стій, наче та Барбі, допомагай! Справжні фахівці у пограбуванні, — захекано вела вона далі, — це політики! Вони безмежно багато обіцяють — чим приколисують увагу… Не лізь до моїх ящиків — збирай у свої! Он, глянь, скільки ящиків, під тим прилавком, бачиш?

— Бачу.

— Ну, то давай, ворушись, бо ще заснеш!

— Не засну, я просто тебе заслухалась, ось і все…

— А ти збирай і слухай… О, правильно — молодець! Зсипай із дрібних ящичків у великі.

— Ну, і? — прошепотіла Лада, розгублена від почутого. — Обіцяють і цим приколисують увагу, а далі?

— А далі все просто до не можу… Отримавши довіру, політики швиденько, до ниточки обкрадають тих бідолах, які їм довірилися. І роблять вони це завжди вишукано, безпосередньо та вкрай щиро. Ось так приблизно, як ми з тобою зараз обкрадаємо довірливу пані Руту. О, до речі, треба дівчатам передзвонити! — згадавши про щось, вигукнула баба Ганя та кинулась до телефону. — А то ми справді нічим зараз не відрізняємося від політиків… Алло, Лано! Так-так, це я на дроті! У нас усе добре, навіть краще, ніж ми сподівалися. Слухай мене, сонечко, не перебивай… Останньою добіжить до вас така собі вкрай мила білявочка — пані Рута… Так ось… Усі наші гроші