Читати книгу - "В Багдаді все спокійно"

Від автора: думаю, доречно нагадати, що юридично в радянській міліції існувала чітка вертикаль підпорядкування. Райвідділ підлягав місту, місто (за винятком Києва і Севастополя) - області, область - міністерству в столиці союзної республіки. А воно, відповідно - Москві. Але на практиці суворий контроль, особливо за отакими, як мій друг Олекса, здійснювали компартійні структури - горезвісні «відділи адмінорганів», повноважними і дуже небезпечними представниками яких були отакі от замполіти.

А стосовно згаданого Старим генерал-майора Семена Руднєва, то він з 1941-го по 1943-й рік був комісаром партизанського з’єднання імені Ковпака. Згідно з офіційною радянською історіографією, загинув у бою. І тільки в роки перебудови спливла інформація, що насправді партизанського комісара застрелила спецагент НКВС, вона ж - радистка штабу. Підстава - секретний наказ Лаврентія Берії. Причина - спроба Руднєва вступити в переговори з командуванням загонів ОУН-УПА для спільних бойових дій проти фашистів. Чи знав про це Старий? Невідомо. В усякому разі, навіть у відвертих розмовах з Олексою віч-на-віч про це не йшлося.

Олекса Сирота:

Як я і побоювався, замполіт теж сидів у кабінеті Генерала, хоча офіційно його ніхто не запрошував. Мало того - за п’ять хвилин перерви він оговтався і одразу кинувся топити мене по повній програмі:

- Товаришу Генерал! Вимагаю негайного відсторонення капітана Сироти від усіх справ, що він веде, і призначення службового розслідування.

- Підстави?

- Я маю інформацію, що капітан Сирота намагається розробляти глибоко хибну та ідеологічно шкідливу версію щодо наркоманії. А як відомо…

- Мені це теж відомо, - різко обірвав Генерал, - говоріть по суті, ми не на партзборах.

- Навіть якщо прийняти цю версію як робочу, то капітан Сирота не має права її розробляти. Він сам узалежнений!

- Що-що?!!!

Генерал був приголомшений більше, аніж би почув, що я вчора одружився на єврейці Людмилі Маєвській і разом із нею виїжджаю на ПМЖ до Ізраїлю.

- Узалежнений від наркотичних препаратів! - вигукнув наш комісар паніки.

Старий прокоментував цю заяву фразою зі свого улюбленого анекдоту: «Ну це вже ви, мля… вобше!…». А Генерал рубонув:

- Докази!

- Сирота курить цигарки, вимочені в каві! Ви уявляєте, яка це пекельна суміш - нікотин із кофеїном? Як вона б’є по мізках?

- Звідки така обізнаність? - поцікавився Старий. А Генерал підтримав:

- Бачили особисто? Чи хтось поінформував?

Найкращий спосіб оборони - напад. Тому я випередив замполіта:

- Особистий досвід, товаришу генерале! Товариш підполковник вищезгадані цигарки на пару зі мною курив. Якраз того дня, коли нас мобілізували на танці в «Інтуристі». І казав, що сподобалося.

- Капітан Сирота! Ви знаєте, що буває з деякими самовпевненими молодшими офіцерами за такі от жарти у стосунку до старших за званням?

- Які жарти, товаришу генерал! Чистісінької води проза життя. Я того ранку чашку з кавою на цигарки випадково перекинув. У Тамари. Вона сама бачила. А купити інші не встиг. Прибіг на роботу, розклав на батареї, щоб підсохли. А тут товариш підполковник заходять - начебто перевірити свою наглядність, котрою весь мій кабінет захаращений. Побачив цигарки, питає: що це. Я пояснив. А він мені: ой, то це виходить, що вони тепер із кофеїном? А дайте спробувати. Я дав. Через годину знову заходить: дайте ще. До вечора всі перетягав. То я навіть і спробувати не встиг. А що, товаришу підполковник, і справді «забирає»?

Після такого нахабства замполіт спромігся тільки підвестися на напівзігнутих, промимрити: «Товаришу генерал, дозвольте?…» і викотитися з кабінету. А Генерал тут-таки підставився:

- Сирота, викладайте все, як є, тільки без дурнів.

- Можна й без дурнів, товаришу генерал. Оскільки замполіт уже пішов.

- Сирота, дограєшся ти колись зі своїми жартиками. Ти краще факти витрушуй - ось сюди, на мій стіл.

- Добре. Але! Погодьтеся спочатку, що наркомани у нас є - що б ми там не говорили.

Генерал погодився не одразу:

- Припустимо: наркомани є, але наркоманії немає.

Я вирішив не дискутувати і поки що задовольнитися цією хай маленькою, але перемогою.

- А раз є наркомани, товаришу генерал, то їм потрібні наркотики.

- Що ти кажеш? - сплеснув руками начальник. - А я думав - їм манна каша потрібна. Або, у гіршому випадку, цигарки, вимочені в каві.

- Щодо цигарок - це не до мене, ви ж пам’ятаєте. Я про що? Я про те, що легально у нас наркотики не купиш і, сподіваюсь, далі так воно і буде. Важкохворих виносимо за дужки, то не наш