Читати книгу - "Повернення до зірок"

старі стіни не витримають натиску живої маси і ось-ось заваляться. Маленькі пташині очі та шкірясті крила аборигенів блищали у червоному світлі незліченних смолоскипів. Пронизливі хрипкі голоси зливалися у неймовірну какофонію. Повітря було насичене специфічним задушливим запахом тіл каллів. Ґордону здавалося, що він на збіговиську демонів, які вирвалися з пекла. Натовп повільно просувався до трьох величезних кораблів, які стояли неподалік від околиці. Два з них були транспортні, третій — швидкохідний крейсер. Між кораблями і містом курсували групи озброєних каллів.

— Це військові транспорти, які мають доставити на Фомальгаут тутешніх воїнів, — сказав ІІІорр Кан. — А крейсер, без сумніву, належить одному з графів, керівнику операції.

— Слабо уявляю собі, що зможе протиставити цей збрід сучасній зброї зоряних королівств, — з презирством зауважив Хелл Беррел.

— Кількість, — пояснив ІІІорр Кан. — Ви бачите лише незначну частину воїнства, яке збирається всюди на диких планетах Межі. На заклик Нарат Тейна відгукнулися всі негуманоїдні народи. Всі без винятку.

Сумніватися у цьому не доводилося. Ґордон добре пам’ятав, з яким обожнюванням Геррни носили на собі божевільного кузена Ліанни.

— Ескадри графів, — додав Шорр Кан, — повинні зав’язати бій з флотом Фомальгаута, а в цей час транспортні кораблі висадять на планету орди підопічних Нарат Тейна. І ті рушать на штурм столиці. Ґордон уявив цю жахливу сцену. Знову він відчув себе зрадником по відношенню до Ліанни.

— Але Імперія у союзі з Фомальгаутом, — заперечив Хелл Беррел. — Вона скаже своє вагоме слово.

— Напад буде раптовим. Коли прибуде імперський флот, Нарат Тейн вже займе трон. Зняти його звідти буде не так просто.

На цей раз Шорр Кан не сказав нічого нового — просто висловив вголос те, про що думали всі.

— Ми довго ще будемо дискутувати? — Роздратовано поцікавився Ґордон. — Або все-таки почнемо щось робити? Шорр Кан задумливо споглядав екзотичне видовище.

— Якщо я приведу вас до графа як бранців, то він, гадаю, не засумнівається, що я все ще вірний Сін Кріверу. Але виникає інша проблема… — він вказав на каллів. — Наскільки я знаю цих тварюк, вони розірвуть нас на шматки задовго до того, як ми доберемося до корабля.

— Рідкісний випадок, коли я вам вірю, — буркнув Хелл Беррел. — Вигляд у них дуже войовничий.

— Було б вкрай прикро закінчити так свої дні. Почекаємо — раптом трапиться слушна нагода. Але як би там не було, час вас зв’язати. Потім буде ніколи. Ґордон беззаперечно дозволив скрутити собі руки за спиною, хоча перспектива залишитися беззахисним перед каллами аж ніяк не додавала оптимізму. Втішала думка, що у разі бійки голі руки все одно навряд чи допоможуть. А ось Хелл Беррел висловив вельми енергійний протест і підкорився тільки після роздратованої репліки Ґордона (тому не терпілося перейти до яких-небудь дій):

— Ти що, збираєшся сидіти тут до самої смерті?

— Думаю, саме це нас всіх чекає. І дуже скоро, — невдоволено буркнув антаресець, подивившись на натовп каллів. Проте завів руки за спину і дав ІІІорр Кану зв’язати їх. Потім вони довго сиділи в траві, дивлячись на вогні факелів. На небо висипали блискучі зірки Межі. З міста долинали різкі крики, шум натовпу. Раптом Ґордон відчув аромат ще теплої, нагрітої сонцем трави і навіть здригнувся від подиву, настільки знайомим видався йому цей запах. І згадав — це було давно, дуже давно. Він приїхав у Огайо до приятеля, вони сиділи вночі у степу, і трава, напоєна сонцем, пахла так само, як і зараз…

Він відчув повну розгубленість. Хто він такий? Що робить тут, неймовірно далеко від свого часу і простору? Ніжний, гіркуватий запах трави викликав болісне бажання знову побачити свій власний світ — світ, у якому тварини не розмовляють і не формують військових підрозділів, у якому немає Х’харнів, а зірки недосяжні, у якому немає ні сліпучого блиску, ні страхітливого жаху…

У пам’яті спливла Ліанна, її погляд при прощанні. Це через неї він зважився з’явитися у світ майбутнього в своєму власному образі. І Ґордон раптом зрозумів: щоб її завоювати, жодний ризик і жодна небезпека не можуть бути надмірні. Жодну дівчину у його колишньому земному житті не можна порівняти з нею.

Він прийшов до тями. Головне зараз — вижити і вчасно попередити Фомальгаут.

Шорр Кан скочив на ноги.

— Дивіться!

Ґордон і Хелл Беррел встали. У полі зору, трохи віддаль від основного натовпу, з’явилися дві людини. Так, дві людські істоти. Ймовірно, відійшли подихати свіжим повітрям.

— В одного з них знаки Булави, — зазначив Шорр Кан, — Це васал або союзник Сін Крівера. Не можна упустити такий шанс. Вперед! Він сильно штовхнув «бранців», змусивши їх швидко, хоч і спотикаючись, спускатися по трав’янистому схилу. Сам він біг слідом, виставивши перед собою паралізатор.

— Швидше, поки вони не повернулися на корабель!

Вони прискорили кроки, хоч і важко було бігти зі зв’язаними руками.

Незнайомці, на грудях одного з яких сяяв овальний символ Булави, повернули до корабля і ледь не розчинилися у натовпі. Шорр Кан закричав, щоб привернути їхню увагу. Двоє обернулися на крик, але почули його і калли. І стало зовсім тихо.

— Біжіть! — Наказав Шорр Кан.

Вони помчали щодуху. Але і калли, отямившись, кинулися навперейми, смішно підстрибуючи, допомагаючи собі на бігу короткими шкірястими крилами. Повітря знову наповнили їх пронизливі скреготливі крики. Шорр Кан пустив у хід паралізатор. Кілька каллів покотилися по землі. Інші сповільнили біг і навіть трохи відступили.

До незнайомців залишалося зовсім небагато. При світлі смолоскипів Ґордон вже розрізняв їх риси. Старший носив нашивки капітана. Невеликий, кремезний, обличчя темне і суворе. Молодший був високий на зріст. Обличчя його на відміну від першого виражало крайнє здивування.

Ґордон і Хелл Беррел бігли так швидко, як тільки дозволяли зв’язані за спиною руки. Шорр Кан не відставав, але переміщався з гідністю. Не відриваючи погляду від живої стіни каллів, він