Читати книгу - "Повернення до зірок"

— Гей! Вгамуйте своїх тварин! Я союзник Сін Крівера, супроводжую двох полонених.

Забарившись на мить, старший за званням прогавкав щось грубою мовою каллів, після чого обидва обмінялися нервовими репліками. Тим часом втікачі зробили останній ривок і зупинилися нарешті біля них.

— Хто ви такі? — Запитав ІІІорр Кан дещо зарозуміло.

— Я граф Обд Долл, — відповів капітан, дивлячись на співрозмовника з величезним здивуванням. — А ви ІІІорр Кан! Той, що зник з Аару разом з двома полоненими!

— Ось з цими самими, — підтвердив ІІІорр Кан. — І не за власним бажанням, можу вас запевнити. На щастя, коли наш корабель зазнав аварії, тут, неподалік, мені вдалося обмінятися з ними ролями.

— Чому ж ви їх не прикінчили?

— Вони потрібні Сін Кріверу живими. До речі, де він зараз?

— На Тейні, — стримано відповів Обд Долл.

— Ну звичайно! Це ж центральний пункт збору. Негайно доставте нас до нього.

— Але у мене зовсім інше завдання, — і граф почав загинати пальці, перераховуючи всі пункти відданого йому наказу. Від нетерпіння Ґордон спітнів. Уява графа, очевидно, не було достатньо живою, щоб зреагувати на нові обставини.

— Більш того, — граф випнув підборіддя, надаючи своєму обличчю рішучого виразу, — хто мені доведе…

— Малюк, — з кам’яним обличчям і легкою загрозою у голосі перервав його Шорр Кан. — Ці полонені — ключ до всієї кампанії. Вони потрібні Сін Кріверу, зрозуміло? Чи не вважаєте ви, що розумно змушувати його чекати?

Судячи з усього, цей довід на Обд Долла подіяв.

— У такому випадку… ймовірно… звичайно… Ви дозволите попередньо зв’язатися з Сін Крівером?..

«Все йде поки за планом», — подумав Ґордон. І в цей момент калли, схаменулися після раптового вторгнення невідомих, почали загрозливо наближатися, щільно стуливши ряди. ІІІорр Кан зробив уже все від нього залежне, подальші події були йому непідконтрольні. Однак Обд Долл зберігав контроль над ситуацією. Повернувшись до птахолюдей, він знову прокричав їм щось. Мабуть, якісь зачатки дисципліни були їм знайомі, бо вони слухняно зробили кілька кроків назад.

— Треба поспішити на корабель, — сказав Обд Долл, — Ці калли, по суті, дикуни. Я їм не довіряю. Ґордон раптом усвідомив, що капітан найбільше боїться за свою шкуру. Крилатий натовп, озброєний списами і примітивними рушницями, здатний розтерзати будь-яку людську істоту. Безсумнівно, Нарат Тейн зумів би стримати їх запал… Але ці двоє — навряд чи.

Так і було в дійсності. Один вид молодшого офіцера, обличчя якого виражало неприховану огиду, провокував каллів. Тим більше що від нього за кілометр несло запахом страху.

Люди вирушили до крейсеру, їх переслідував натовп стрибаючих істот, причому відстань до них неухильно зменшувалася. Пронизливі крики ставали все більш загрозливими, очі горіли непереборним бажанням роздерти безкрилих прибульців. Ґордон розумів, що неміцні пута дисципліни не втримають їх. Його охоплював страх.

Молодший офіцер у паніці вихопив з кишені сірий овальний предмет. Голос його тремтів:

— Може, використати паралізуючий газ?

— Ні! — Наказав Обд Долл. — Схаменіться, ідіоте! Ви зупините кількох, інші займуться нами. Вперед, ми вже прийшли.

Спотикаючись, вони зробили ще кілька кроків. Шурхіт шкірястих крил, скрегіт кігтів і дзьобів лунали зовсім близько. Обд Долл продовжував щось вигукувати — накази або, можливо, загрози. Ґордон припускав, що граф намагається нагадати каллам про їх зобов’язання по відношенню до Нарат Тейну. Як би там не було, його крики допомогли. Всі п’ятеро благополучно дісталися до крейсера. Важкий вхідний люк щільно зачинився за їх спинами. Обд Долл тремтячою рукою витер спітніле чоло.

— Командувати ними не так просто. При Нараті все йде нормально, але за його відсутності вони стають некерованими.

— Ви діяли абсолютно правильно, — похвалив його Шорр Кан. — А тепер викликайте Тейна і доповідайте Сін Кріверу, що я горю від нетерпіння передати у його руки цих полонених. Тон його був настільки начальницьким, що капітан і не думав заперечувати, тільки запитав з сумнівом у голосі:

— Але куди ми їх подінемо? На моєму кораблі немає тюремних кают.

— Залишимо їх тут, у шлюзі. Тільки зніміть з них скафандри. І нехай собі стрибають у космос, якщо хочеться. Шорр Кан зареготав. Офіцери зробили те саме. Не сміялися лише Ґордон і Хелл Беррел. Вони мовчки дивилися на колишнього диктатора, але той вже повернувся до них спиною з видом надзвичайно зайнятої людини. А йому достеменно немає ніякого діла до двох якихось там в’язнів. Хелл Беррел насилу стримав прокляття. Люди Обд Долла без церемоній заштовхали полонених у камеру запасного тамбура, попередньо знявши з них скафандри. Внутрішній люк зачинився, і друзі залишилися у напівтемряві повітряного шлюзу. Хелл негайно обмацав важкі двері.

— На цей раз ми вляпалися по-справжньому. Щоб покінчити з нами, їм достатньо відкрити зовнішній люк.

Ґордон похитав головою:

— Вони цього не зроблять. Шорр Кан переконав їх, що ми потрібні Сін Кріверу живими.

— Так, я чув. Але, крім нього, ми — єдині, хто знає, як все було на Аарі. Якщо він справді наш союзник, то це не має жодного значення. Але якщо він веде подвійну гру… Сумніваюся, що він мріє, щоб Син Крівер дізнався про його роль у цих справах. Він здатний без коливань відправити нас за борт. А іншим скаже, що ми, мовляв, зробили це самі. Вважали за краще смерть ніж безчестя, як вірні піддані Імперії… Чи ви все ще вірите, що Шорр Кан нас не зрадить?

— Вірю, — твердо сказав Ґордон. — Але не через якісь там принципи чи ідеала. Він нас не зрадить, бо це йому невигідно.

Хелл Беррел уважно подивився на Ґордона, ніби намагаючись прочитати його думки, потім сів на металеву підлогу і сперся спиною об стінку камери.

— Хотів би я розділяти вашу впевненість…

Ґордон промовчав. Насправді