Читати книгу - "Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України"

юридичні обов'язки, які несуть суб'єкти, що здійснюють відповідні види діяльності; 5) відносні суб'єктивні права на укладення договорів із суб'єктами підприємницької діяльності, що набувають особи, які мають абсолютні суб'єктивні права, внаслідок власних дій з індивідуалізації зобов'язаної особи; 6) відносні юридичні обов'язки щодо укладення договорів; 7) комплекс прав і обов'язків у процесі укладення договорів; 8) відносні суб'єктивні права в зобов'язаннях до моменту їх перетворення на права вимоги; 9) відносні юридичні обов'язки в зобов'язаннях до їх перетворення на борг; 10) право вимоги (суб'єктивне право на стадії, коли управнена особа має право вимагати певної поведінки від іншої особи); 11) борг (відносний юридичний обов'язок, строк виконання якого минув); 12) право вимагати відшкодування збитків, сплати неустойки (здійснення зобов'язаною особою інших дій, які є змістом санкції за порушення обов'язку); 13) обов'язок відшкодувати збитки, сплатити неустойку.

3. Хоч в статті, що коментується, мова прямо йде тільки про підстави виникнення цивільних прав і обов'язків, зміст всього Цивільного кодексу дає можливість для висновку про те, що ці ж юридичні факти тягнуть за собою зміну та припинення цивільних прав і обов'язків.

4. Із змісту формулювання ч. 1 ст. 11 ЦК не можна зробити прямий висновок про можливість виникнення цивільних прав і обов'язків внаслідок будь-яких дій громадян і організацій. Права і обов'язки — це такі явища, що виникають при настанні юридичного факту. Але той чи інший факт визначається як юридичний саме правовими нормами чи нормами, що містяться в обов'язковому для відповідних суб'єктів індивідуальному акті. Тому серед дій, на підставі яких виникають цивільні права та обов'язки, ч. 1 ст. 11 ЦК називає перш за все дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Окрім цих дій, цивільні права та обов'язки виникають із дій, які прямо не передбачені актами цивільного законодавства, але які можуть бути кваліфіковані як такі, що породжують цивільні права та обов'язки, із застосуванням аналогії закону чи права. Ця характеристика дій осіб, що породжують цивільні права та обов'язки, є більш визначеною, ніж формулювання, що містилося в Цивільному кодексі, який був чинним раніше. Тоді припускалося виникнення цивільних прав та обов'язків на підставі дій, які в силу загальних засад та сенсу цивільного законодавства породжували цивільні права та обов'язки. Якщо «загальні засади» були дещо зрозумілими, то «сенс» — це категорія, яку в наших судах і сьогодні дуже люблять за її невизначеність. Новий Цивільний кодекс, припускаючи застосування аналогії закону та права при кваліфікації юридичних фактів як підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачає врахування при такій кваліфікації правил ст. 8 ЦК, що присвячена аналогії, і таким чином дещо обмежує ту сферу, в якій рішення приймаються на розсуд правозастосувача.

5. Майнові відносини в умовах ринкової економіки будуються на підставі вільного волевиявлення їх учасників. Тому ч. 2 ст. 11 ЦК на перше місце серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків ставить договори. Договір — це складний юридичний факт. На його укладення висловлюють волю всі його учасники. Окрім договорів, підставами цивільних прав та обов'язків є інші правочини. Такими є односторонні правочини.

6. Безпосередньо із правочинів виникають не тільки цивільні права і обов'язки, які існують в зобов'язанні. Із правочину безпосередньо можуть виникати і абсолютні права. Так, в договорі купівлі-продажу може бути передбачено, що право власності у покупця на річ, яка є предметом купівлі-продажу, виникає не в момент передання речі, а в момент укладення договору. За таких умов укладення договору як правочин безпосередньо породжує право власності набувача на відповідну річ.

7. Безпосередньо із факту створення результатів творчої діяльності виникає тільки весь комплекс цивільних прав і обов'язків, передбачених Законом «Про авторське право і суміжні права» [176]. Що стосується фактів створення винаходів, корисних моделей, промислових зразків, знаків для товарів і послуг, топографій інтегральних мікросхем, сортів рослин, раціоналізаторських пропозицій, то такі факти тягнуть виникнення вельми обмеженого переліку цивільних прав і обов'язків, оскільки їх основне коло виникає на підставі адміністративних актів (у випадку створення раціоналізаторської пропозиції — розпорядчого акта керівника підприємства), передбачених відповідними актами законодавства.

8. У ст. 11 ЦК не зазначено про виникнення цивільних прав і обов'язків на підставі фактів створення речей. Тим часом, це — дуже поширена підстава виникнення прав і обов'язків, це — основний первинний спосіб виникнення права власності (ст. 331 ЦК). Щодо окремих видів речей (наприклад, побудований житловий будинок) встановлено, що право власності виникає із цілої сукупності фактів — рішення про введення в експлуатацію, факту видачі свідоцтва про право власності та факту державної реєстрації такого майна (частина 2 ст. 331 ЦК).

9. Підставою виникнення цивільних прав і обов'язків у ч. 4 ст. 11 ЦК визнаються акти органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування. Маються на увазі не нормативні приписи зазначених органів, а їх індивідуальні акти, тому що на нормативні приписи поширюється ч. 3 ст. 11 ЦК. Раніше такі підстави виникнення цивільних прав та обов'язків називали адміністративними актами. Зараз законодавець відмовився від цього терміна, оскільки це викликало б заперечення його поширення на акти органів місцевого самоврядування.

10. За часів соціалізму індивідуальні акти державних органів як підстави цивільних прав та обов'язків мали величезне значення. Тепер сфера державного регулювання майнових відносин значно звузилась. У той же час неправильним було б твердження про те, що адміністративний акт як підстава цивільних прав і обов'язків і зовсім втратив своє значення. Актами, що підпадають під ч. 4 ст. 11 ЦК, зокрема, є свідоцтва про право власності на новостворені об'єкти нерухомого майна, що видаються органами місцевого самоврядування (п. 6 додатка 1 до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно [352]).

Рішення відповідних органів про примусове розміщення державного замовлення чи про здійснення підприємствами відповідального зберігання державного матеріального резерву (ч. 8 ст. 2 Закону «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб» [95]; ст. 3 Закону «Про державне оборонне замовлення» [127]; ч. 2 ст. 8 Закону «Про державний матеріальний резерв» [108]) не може безпосередньо породжувати зобов'язання щодо поставки чи зберігання в цілому, але тягне обов'язок укласти договір поставки (чи зберігання).

Укази Президента України про