BooksUkraine.com » Пригодницькі книги » Пригоди двієчника 📚 - Українською

Читати книгу - "Пригоди двієчника"

148
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Пригоди двієчника" автора Худайберди Тухтабаєв. Жанр книги: Пригодницькі книги / Дитячі книги. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31 32 ... 46
Перейти на сторінку:
сидів у буфеті. Побачивши машину, він вискочив надвір, крикнув:

— Я зараз! — і побіг назад.

Донохон поклали на ноші й понесли. По коридору забігали чоловіки й жінки в білих халатах.

— Чекайте тут, — кинув лікар, який приїздив до нас, і теж побіг.

Тато зморено сів на лавочку, обхопив голову руками.

— Нічого, Хашимджане, нічого… — сказав він тихо. — Я гадаю, операція пройде вдало, не плач, синку… Мужчинам не можна плакати.

Я одвернувся, щоб тато не бачив моїх сліз. Цілком можливо, що мужчинам не личить плакати. Та що, як тобі несила стримати сльози? Адже он і в тата очі блищать, і він крадькома втирає їх рукавом…

Мені страшно було думати про Донохон, яка лежала тепер на операційному столі. Тому я намагався думати про стару Capo, про муллу Янгока. Стривайте, любі, я з вами ще поговорю. Я ще покажу вам баночки з сметаною, гостренько приправлену шурпу! Ви в мене ще поскачете!

У дверях з'явився лікар. Обличчя його, і волосся, і халат були мокрі від поту. Тато мерщій до нього:

— Ну як, лікарю?

Той ледь усміхнувся, закурив, поклав сірник назад у коробку й сказав:

— Нічого, нічого… заспокойтесь. Усе гаразд. Але якби запізнилися на півгодини — ніхто б у світі її не врятував.

Тато круто повернувся й швидко пішов геть. Плечі його здригалися. Коли я догнав його, він сховав хусточку в кишеню:

— Сідай, Хашимджане, поїдемо додому, заспокоїмо бабусю, хоч вона зі своїми муллами ледь не занапастила дівчинки.

Лише тепер я помітив, що біля воріт стоїть татів мотоцикл. Він був увесь у пилюзі на два пальці. Не знаю, якими дорогами мчав тато, щоб устигнути врятувати Донохон.


ЗДРАСТУЙ, АЛЛАХ!

— Шапочко моя!

— Хашимджан! Чи це ти, друже!

— Я, моя дорога, хіба не впізнаєш? Дуже скучив за тобою!

— Я також, Хашимджане. Я знала, що ти прийдеш до мене.

— Ти мені дуже потрібна, дорога. Я хочу побачити, як ця Сарохон розмовляє з господом богом. Я тепер напевне знаю, що вона шахрайка, але не знаю, як це довести.

— Там видно буде, Хашимджане. Ти ж розумний хлопець, щось та придумаєш.

— Тоді вперед, мій друже вірний, вперед!

Ще не було дев'яти ранку, а в Сарохон у дворі сиділи сім бабусь, п'ятеро дідусів і троє дітей. Обличчя у всіх жовті-прежовті, як перестиглі дині. Очі смутні й покірні, як у пса нашого мірошника Шергази Кульгавого. Це вони від хвороби зробилися такі. І Сарохон удвох з аллахом мають їх вилікувати.

Я прослизнув у кімнату. Знахарка сиділа в темному кутку, зодягнена в усе чорне. На худому, зморшкуватому, як сушена груша, обличчі блищали величезні очиська. На плечі й груди звисали брудно-білі пасма волосся. Достеменна чаклунка. Мені навіть трохи лячно зробилося. Минулого разу не так було. Тоді я думав про сестричку і страху не відчував, та й знахарка не мала такого зловісного вигляду.

Сарохон бурмотіла щось скрипучим голосом і, розчепіривши пальці, простягала вперед руки.

— Куф, су-уф-ф-ф! — сичала вона при цьому і плювалася навсібіч.

Коли очі призвичаїлися до пітьми, я побачив жінку з дитиною на руках. Вона стояла навколішки й злякано тулилася до стіни.

— Сина твого обплутали жовті диви, моя дитино! — голосно крикнула раптом Сарохон, простягти руки до бога.

І тут загриміла музика отих дивів. Вона складалась із дзвону та гуркоту, тоненького підвивання й огидного вереску. Звідки долинала вона: чи з-за стіни, чи згори, чи з-під землі — я не розібрав. Та й не намагався — злякався дуже. Хотів навіть п'ятами накивати, та вчасно згадав, що я невидимка і ніякі диви мені не страшні.

Музика вмовкла так само несподівано, як і почалася. Серед моторошної тиші пролунав тоненький, писклявий, як у сурная, голос:

— Амі-і-інь!

— Аллах почув твої молитви, моя дитино, — проскрипіла Сарохон. — Щоб вигнати жовтих дивів, дитину треба загорнути в шкуру жовтої кози. Така воля аллаха!

Тітонька Сарохон підняла руки до неба, помовчала, затим нахилилася вперед, витріщила блискучі очі й просвистіла:

— Всемилостивий обіцяв зцілення недужому. Ти сама чула його голос, моя дитино. А оці таблетки даватимеш хлопчикові тричі на день: уранці, опівдні і ввечері. Вони від самого бога… А м'ясо жовтої кози принесеш сюди.

Розмова, що її повела стара далі, була мені нецікава. Тут важливо дізнатися, яка це музика відгукується на слова Сарохон і хто кричить потойбічним голосом «Амінь!». А що як тут і справді є щось від аллаха?

Поправивши на голові шапку, я оглянув закапелки, повирубуваиі в стінах, перевірив сусідню кімнату. Ні тут, ні там, крім усілякого посуду та різного дріб'язку, нічого не знайшов.

Поліз на плаский дах. Він розділявся навпіл двома простінками. Між ними висіла мотузяна драбина. Отже, стіна, що ділить кімнати в домі Сарохон, зсередини порожня.

Обережно спустившись униз, я помітив невелику дірку, від якої починалися цегляні східці.

В підвалі було поночі й волого. З низької стелі звисало багато овечих і козячих шкур. В кутку штабелями стояли банки з усякими соліннями та вареннями. Якраз посередині підвалу стояв глиняний глек відер на сто води.

Голоси з кімнати Сарохон чути було тут дуже добре. Ось до неї увійшов якийсь новий відвідувач, одкашлявся.

— Так, батечку, вас обплутав чорний див, — проскрипіла Сарохон. — Це найнечистіший з усіх нечистих, хай боронить нас господь, куф-суф-суу-ф-ф-ф!

Не

1 ... 30 31 32 ... 46
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди двієчника», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пригоди двієчника"