Читати книгу - "Мор - Утопія, Томас Мор"

Для відбиття ударів утопійці користуються міцною зброєю, зручною для будь-яких рухів і ношення, так що навіть при плаванні не відчувають найменшого тягара. Бо плавати озброєними вони звикли, починаючи з перших військових вправ. За метальну зброю їм правлять стріли, які не лише піхотинці, а й вершники випускають з незвичайною силою та влучністю. В рукопашному бою вони використовують мечі та сокири, рубаючи ними або колючи. Дуже вдало утопійці придумують бойові машини, а після побудування старанно їх ховають, аж до застосування на війні, боячись, щоб з ними ніхто не ознайомився раніше, ніж треба, і щоб не принесли вони більше насмішок, ніж справжньої користі. При побудові машин утопійці дбають насамперед про те, щоб можна було їх легко перевозити і зручно повертати.

Перемир'я, укладеного з ворогами, утопійці дотримуються так свято, що не порушують його навіть тоді, коли їх до цього штовхають. Ворожої країни вони не спустошують і посівів не спалюють, більше того, вони турбуються, наскільки це можливо, щоб ні люди, ні коні не витолочили їх, вважаючи, що посіви ці ростуть на їхню користь. І беззбройних утопійці ніколи не кривдять, хіба що це вивідачі. Міста, які їм без бою здалися, вони щадять, навіть завойованих не руйнують, лише вбивають тих захисників, хто противився здачі, а решту віддають у рабство. Мирне населення залишають у спокої. Якщо дізнаються, що хтось радив захисникам здатися, то таким людям виділяють якусь частину майна засуджених, решту - дарують союзникам. З-поміж самих утопійців ніхто ніякої здобичі не бере.

Закінчивши війну, утопійці накладають воєнні витрати не на союзників, на яких витратились, а на переможених. На цій підставі вони вимагають гроші, які зберігають на випадок подібних воєн, а також земельні володіння на вічне користування, що дають їм солідні прибутки. Такі прибутки утопійці мають від багатьох народів; виникнувши з різних причин, вони виросли більше ніж до семисот тисяч дукатів 156 щорічно. З метою правління тими народами утопійці щороку посилають до них деяких із своїх громадян під титулом квесторів. 157 Хоч ці громадяни живуть там розкішно й видають себе за вельмож, усе ж іще багато грошей залишається для державної скарбниці. Інколи утопійці вважають за краще довірити їх народові. Так вони роблять часто, поки в них не з'явиться потреба в грошах. Але ледве чи буває коли-небудь, щоб вони вимагали повернення грошей повністю. Частину згаданих землеволодінь вони віддають тим, хто за їхньою намовою брався за небезпечну справу, про яку я розповідав раніше. Коли який-небудь правитель, озброївшись, готується напасти на країну утопійців, вони незабарно з великими силами вирушать йому назустріч, щоб дати бій поза кордонами своєї країни, бо не ведуть війну на своїй землі нерозважно, та й немає такої необхідності, яка примусила б їх пустити на свій острів чужоземне військо союзників.

Релігіям утопійців властива різноманітність не лише на всьому острові, а й у кожному місті. Бо одні обожнюють сонце, інші - місяць, ще інші - одну з планет. Є й такі, що вшановують як бога, мало того, як найвищого бога, якусь людину, 158 яка колись вирізнялася своїми чеснотами чи славою. Але далеко більша й найрозумніша частина не визнає нічого такого, а вірить у якесь єдине божество, невідоме, вічне, безмірне, незбагненне, що не піддається людському розумінню й наповнює весь цей світ не своїм громаддям, а могутністю. Його вони звуть батьком. Йому одному вони приписують початок, зростання, розвиток, зміну й кінець усіх речей; лише йому одному вони віддають божеську пошану. Незважаючи на різницю в релігійних віруваннях, усі інші утопійці згодні із згаданими громадянами в тому, що існує єдина найвища істота, якій ми завдячуємо і створенням усесвіту, і турботою про нього. Всі утопійці називають її рідною мовою однаково - Мітра, 159 але різняться тим, що того самого бога розуміють по-іншому. Кожний визнає, що хай би ким був той, кого вони вважають найвищим божеством, у нього одна й незмінна природа, і тільки його божественній могутності та величі за згодою всіх народів приписується верховна влада над всесвітом.

Зрештою, мало-помалу всі відвертаються від різних забобонів і підходять до визнання єдиної релігії, яка, здається, перевищує всі інші розумним змістом. Немає сумніву: інші вірування давно зникли б у них, якби не те, що людям, які намірялися перемінити релігію, не траплялись випадково невдачі. І вони пояснювали їх собі під впливом забобонного страху: мовляв, це сталося не випадково, а було карою божою,- начебто божество, з культом якого вони поривають, мстить за нечестивий намір проти нього. Від нас дізнались вони про ім'я Христа, його вчення, святе життя й чудеса, про не менш дивовижну непохитність стількох мучеників, добровільно пролита кров яких привела до їхньої віри силу-силенну народів на широкому світі. Важко повірити, з якою охотою вони приймали християнську віру: чи сталося це внаслідок якогось таємного божественного навіяння, чи через те, що релігія виявилась дуже близькою до тої єресі, в якої там найбільше прихильників. Щоправда, на мою думку, неабияке значення мала також розповідь про те, що Христос схвалив спільне життя своїх учнів, яке ще досі зберігається у справжніх християнських общинах. Усе ж, які б не діяли тут причини, чимало утопійців прийняло нашу віру й обмилось святою водою. На жаль, серед нас чотирьох (стільки залишилось із шести, бо двоє померло) не було жодного священика. Тим-то утопійці, хоч і були посвячені в інші таїнства, не удостоїлись тих, які в нас здійснюють виключно священики. Вони розуміють ці таїнства й сильно прагнуть прилучитися до них. Мало того, вони із запалом обговорювали між собою питання, чи може хтось, вибраний з їхнього числа, дістати сан священика без направлення до них християнського єпископа. І вони, мабуть, хотіли обрати такого, але, коли я покидав острів, ще не обрали. Навіть ті, кому не до душі християнська віра, нікого від неї не відстрашують і не переслідують її прихильників. Лише одного з ревнителів нашої віри покарали, коли я там був. Цей чоловік, який тільки-но прийняв хрещення, всупереч нашій пораді, почав з більшим запалом, ніж глуздом, привселюдно розводитися про віру Христову. Причому він до такої міри розпалювався, що нашим обрядам давав перевагу перед їхніми, та й взагалі засуджував їхні. Він кричав, що