Читати книгу - "Загнуздані хмари (бібліотека пригод та наукової фантастики), Мария Михайловна Романовская"

— Куляста блискавка!.. — прошепотів Грицько.

Горного вже не було. Він гарячково кинувся до кімнати спостережень. Минуло десять-п'ятнадцять хвилин. Здавалося, корабель завмер.

Ніби крізь сон почув Мак голос татка.

— Хмари стабілізувались. Район південної МТС лишився без дощу.

Весь у мокрому халаті — тільки-но з ванни — швидко прибіг до кімнати спостережень і професор. Чалма-рушник безпомічно волочилась по підлозі… Нижня губа його тремтіла, і очі без пенсне дивились зовсім жалісно.

— Ви подумайте, куляста блискавка!.. — сказав він.

Мак не помилявся, коли думав, що Галинка милується конденсацією хмар.

Але, чекаючи дощу цього разу, вона вже не стрибала. Навпаки, дуже зосереджена, схвильована, вона майже цілий день пролежала тихенько-тихо у траві біля веранди, стежачи, як клубочаться, пливуть штучні хмарки.

Від цих хмарок ішла дивна свіжість, і все відпочивало. Здавалось, що кожна квітка, жадібно розкриваючи свій віночок, дихає вільніше. І Галинка замріялась під ніжною пухнастою стелею хмарок, що поволі огортала її присмерком, прохолодою, — сном.

От коли вона виросте, так буде теж якимось повітряним інженером. Це цікавіше, ніж морочитися з комахами. То дурниці, що Галинка боягузка, вона вже не боїться павуків. І літати аж ніяк не боїться. Вона буде кондуктором повітряного поїзда! Або, ще краще, дощовим інженером, таким, як тьотя Рая. Можливо, вона працюватиме на стабілізуючій станції — це буде ще цікавіше: ідуть безупинно дощі, надворі сльота, вогкість, а ти летиш на своєму кораблі і палахкотиш блискавками. Хмари перестають плакати і тікають геть. Проглянуло сонце.

А старенька мама сидить вдома перед екранчиком і дивиться на завзяте (обов'язково завзяте!) обличчя своєї Галинки.

Галинка вже починала скучати за своєю мамою. Яка то вона приїде з Кавказу?.. Мабуть, загоріла та дужа. І яка вона буде рада, як дізнається, що посуху таки зовсім перемогли. Підуть дощі, і попливе її комбайн таким чудовим хвилястим морем.

Трохи лінива на писання листів, Галинка вирішила обов'язково взятися зараз же за великий позачерговий лист своїй далекій мамці про всі дощові справи.

Вона підвелася з трави і пішла до дідового кабінету. Вийняла рожевий аркуш паперу і запалила світло, бо в кімнаті через хмарову завісу було вже темнувато.

«Люба мамо!.. Твоя жабка вже дуже скучає без тебе. Їй просто вже ніяк не віриться, що вона колись буде з своєю мамою. У мене знов сила-силенна новин. Наприклад, сьогодні мені з повітря привезли подарунок. А над нами такі гарненькі хмарки…»

Лист тільки починався, аж раптом Галинчину роботу перервав величезний нічний метелик, дуже подібний до пташки. Він влетів на сяйво лампочки і, тяжко плюхнувшись на стіл, поповз між дідовими книжками у темний куточок.

Галинка так і прикипіла до стільця. Паче зупинилось серце, і з ручки на рожевий аркушик паперу лягла барвиста клякса. Ентомолог переміг майбутнього інженера. Де ж таки, це була «мертва голова», метелик, яким Галинка давно хотіла поповнити свою прекрасну колекцію! Хоч як недовго затримався метелик на столі, а дівчинка встигла помітити на його спинці білі цяточки, що справляли враження майстерного малюнка черепа.

Швидко витягнуто сачок, і за мить метелик опинився в його рожевій сітці. Тонкими пальчиками дівчинка спробувала взяти метелика — він раптом жалібно писнув. Дивно! Хоч Галинка-ентомолог і знала, що такі метелики пищать.

Нарешті, вона обережно поклала його в коробочку, потім швидко намочила ефіром шматочок вати і засунула туди ж. Уїдливий запах ефіру примусив зморщитися Галинчин носик. Лунко, як схвильоване серце в грудях, бився спійманий метелик.

Це був завжди неприємний момент. Галинка кохалась в своїй колекції, але не любила даремно мучити комах. Проте вона знала, що цей метелик надзвичайно живучий, що він тільки засне під ефіром, а потім прокинеться, — брр! — розтятий на розправилці, і крутитиметься на шпильці. Треба зразу ж побігти до діда в лабораторію і попрохати в нього якоїсь міцнішої отрути.

Галинка швидко замкнула хату і вийшла на вулицю. М'яка стеля хмар створила справжній вечірній присмерк. На вулиці було людно — відчувалось пожвавлення. Перед рупором Палацу культури сміялась і перемовлялась молодь.

Рупор виголошував слова, прості н стислі слова, які тимчасом говорили про ще одну велику перемогу Радянської країни:

— … Перша станція дощування дуже вдало провела штучне хмарування… Завіса цих незвичайних хмар вкрите всю посушливу зону, якій загрожують суховії. В північній частині цієї зони вже почалися невеличкі дощі!..

— Ур-ра-а! — закричала молодь.

Біля Палацу дитини Галинку вмить спіймали дві пари дружніх рук. Тольці і Майці треба було обов'язково знати, куди вона йде.

— Тсс… — таємничо прошипіла Галинка. — Я йду по отруту. Вона сидить у мене.

— Хто?.. — затамувавши подих, запитали зацікавлені діти.

— Вона страшна, як відьма, і очі в неї горять у темряві, як у тигра, їй-право!.. — Тон Галинки був нарочито урочистий і таємничий.

— Ой Галинко, скажи швидше, а то я вмру від цікавості, — закричала Майя.

Галинка, не витримавши, засміялась і розповіла, якого звіра вона впіймала, розпаливши цим ще більше цікавість товаришів.