Читати книгу - "Пам'ятаю тебе, Олена Арматіна"

Переляканий до чортиків Дакс стрімголов звалився зі сходів і зупинився тільки уткнувшись обличчям у пухнастий килим. Пухка жіноча ніжка невдоволено відбивала перед його носом чечітку.

М'яко сказано -здивована ельфійка Касу з роду Ломур, зверху вниз дивилася на свого сина, що безсоромно світив голим задом. Сама по собі ситуація була надто абсурдною. Голий зад  та безумно перелякані очі аж  ніяк не в’язалися одне з одним.

- Тебе що, спустили зі сходів? – глузливо, і, навіть дещо презирливо спитала вона.  Але усмішка зникла з її круглої фі ... круглого обличчя в той самий час, як долоні Дакса заіскрили, спалахнули жовтим полум'ям - і одразу погасли. Тільки тоненькою змійкою ще звивалась, невдоволено палахкотіла у повітрі магічна нитка, що декілька років зв'язувала два роди. Спалахнувши востаннє, вона перетворилася на невагомий струмок диму, що повільно, виплив у відчинене вікно.

- Ти що наробив? Дурень! Ти що, не міг зачекати ще тиждень? Біляве дівчисько ще не готове до ритуалу. Нам нема чого привертати до себе увагу раніше часу – а рідня твоєї дружини скоро буде тут. Ми не зможемо приховати від  них  її смерть.

Вона нервово міряла кроками величезну залу і раптом підозріло глянула на сина.

- Ти що?.. Та як ти… - вона все витріщилася на Дакса, який дивно тремтів і намагався розвіяти вирував ший навколо нього дим. Тремтячими руками він, озираючись, застібав штани. - Хтивий дурень, - просипіла вона і почала підніматися в покої Тамарі.

Потрібно упорядкувати покійницю, поки не нагрянули її сповіщені родовим артефактом родичі. Десь у глибині своєї мерзенної душі стара і хитра Касу сподівалася, що родичі, які одного разу відвернулися від Тамарі, і зараз не захочуть з нею попрощатися. Але все ж…

Її гидкі міркування перервало якесь шипіння. Погрозливо виблискуючи блискавками і хижо шиплячи, по дверях, що вели  до кімнати невістки, рухаючись немов краєм виру, клубився чи то дим, чи туман.

- Звідки тут цей морок? І чий він? Білявка ... Її потрібно негайно переховати ... Про всяк випадок ...

Наче й не було зайвих ..так ста кілограмів, мегера скотилася зі сходів і вискочила із замку.

За нею, озираючись на туман, що клубився вгорі і дедалі темнішав, вискочив Дакс.

Вискочив і завмер.

Просто застиг  на місці.

Перед їхніми з матінкою носами один за одним відкривалися магічні портали. Сотні ельфів заполонили все подвір'я.  Як у тумані його мозок відзначав – чорняві сильфіди, волохаті  голттени, сині від татуювань мурли, адди з  палаючими вогнем очима. І останніми звідкись із темряви з'явилися сріблясті – снігові ельфи. Попереду загону білих ішов високий стрункий воїн. Погода на дворі була тихою,  навіть занадто тихою. Але волосся срібного ельфа розвивалося так,  наче коло нього вирувала хурделиця.  Дбайливо тримаючи в обіймах, він ніс на руках худеньку дівчинку з перламутровим, майже білим волоссям волоссям. Чорні, наче ніч очі чоловіка та його сестри з ненавистю дивилися на Дакса.

- Ти знайшов мене, Еріку, -тихо схлипнувши, вперше за багато останніх днів вона вткнулася акуратним носиком братові в шию. І тихо засопіла. Еріс спала…

Спала і Тамарі. Тихо і без сновидінь спала вона у своїх покоях, заколисана мороком. Ніхто не міг зайти в її кімнату, доки господар сам не відкличе насланий ним Морок.

Поки верховні ельфи та їхня армія виловлювали, наче мишей, Ломуров і закували їх у кайдани, Грант пішов за покликом свого Морока. Він рішуче злетів високими сходами і зупинився перед  дверима кімнати.

Щось дивне коїлось у його грудях. То був не страх. І не хвилювання. Проте, наче всередині з’явилася дивна пустота, що повільно розповзалася у сторони. Дивне передчуття вимусило загартоване битвами серце прискорити свій ритм.

Впізнавши господаря, Морок беззаперечно розступився перед ним, але залишився, сіпаючись і виблискуючи блискавками, охороняти хазяїна за дверима.

Ельф з цікавістю оглядався навкруги. Рюшечки та оборочки, квіти в горщиках  та вазах, подушки та подушечки. Він бачив типову дівочу кімнату. Навіть декілька ляльок причаїлися у кріслі-гойдалці.

- Пфф, скільки блакитного і рожевого, - пирхнув демон, вивчаючи кімнату.

Не залишився поза його увагою чіткий слід охоронної магії – схоже, що це був справжнісінький притулок для когось, хто переховувався… Але,  від  кого?

Грант навіть заплющив очі,  намагаючись глибше поринути у хвилі магії, що вирували навкруг нього. Ця магія мала особливий і дивно знайомий для нього смак. У думках  раптом виринули спогади про дивні сни. Йому не один раз снилася, вивертала навиворіт його душу дівчинка з яскравими медовими очима. Наче вона про щось  умовляла його,  кликала. Її сумний шепіт багато ночей не давав йому спокою. Саме тоді, коли він завмирав, намагаючись розпізнати слова,  що вона йому шепотіла,  і з’являлася магія, що ніби простирадлом закривала від  нього ту дівчину. Дівчина зникала, але на губах  залишався чарівний смак, який він не сплутає  ні з  яким іншим.

Серце забилося у передчутті, коли він повільно повернув голову до прихованого  у напівтемряві ліжка.

Серед квітастих  подушок спала дівчина. Наче сполохана птаха вона розкидала у сторони руки-крила.  Волосся, що здавалося  у напівтемряві золотим   буйною копною струменіло по подушці. На їхньому тлі ніжне обличчя у формі серця здавалося фарфорово-блідим.

То була вона, дівчина із  його мрій. Вона здавалася старшою  за ту, що снилася йому ночами. Але все одно дуже молодою,  і якоюсь нереальною. Тонке шовкове простирадло не приховувало, а лише підкреслювало принади сплячої перед ним молодої жінки. Подушечкою пальця він провів по щоці Тамарі, ніби намагаючись зрозуміти – чи вона справжня? І…

Затуманені глибоким сном очі кольору світлого меду розплющились. Секунда. Друга. Серце бухає - сильніше і сильніше, розганяючи палаючу кров. Груди могутнього ельфа, здається, зараз вибухнуть від  вогню, що залив наче спеціально для нього утворену пустоту.