Читати книгу - "Величне дитя піднебесної, Олександра Спаська"

У повітрі зависла пауза, від якої навіть у вухах поколювало, і Ліам вирішив змінити її хід.

- Не думаю, що Ви подолали такий шлях, аби поговорити про просту підопічну. Ходімо до тронного залу і там обговоримо цілі Вашого візиту, - звернувся він до величного гостя, і той зі згодою кивнув, продовжуючи пильно вивчати дівчину перед собою. - Марах, - кинув холодний погляд на дівчину.

- Так, мій пане.

- Виконуй свою роботу добре та непомітно.

- Слухаюся, - поклонилася Таіра, яка на цей раз, у зверхньому тоні віднайшла порятунок для себе та підказку більше не потрапляти на очі правителю Ромівії.

- Масмори виходять назовні та тероризують народи, - вже за келихом відбірного вина, сидячи за пишно вбраним столом, мовив Арек Прайм до Тодея Ю’Ліама, що сидів поруч та насолоджувався царськими наїдками, приготовленими спеціально для почесного гостя.

- Не чув про це, - відповів наступник трону Барелії, змовчавши той факт, що ще два дні тому, мало не був пошматований кровожерливими.

Благо, на обличчі були синці та рани, по яким не можна було здогадатися про зустріч з масморами, адже вони нічим не відрізнялися від тих, що буди отримані у кулачному бою, а про рани на руці, мало хто знав взагалі.

- Це, напевно, тому, що Ви не цікавилися геополітикою та добробутом до сих пір. Впевнений, аби Тодей Бару зараз був при тямі, нам би з ним було про що поговорити, - зауважив Ба-Хан, явно маючи наміри вколоти наступника за живе, чи, можливо, в такий спосіб прощупати спадкоємця, який зовсім скоро може сісти на трон. - Поки Тодей Прайм видужує, рекомендую зібрати армію та відправитися на захист ваших земель від навали масморів. Це гарний спосіб захистити власний народ і показити свою силу, як наступника трону.

Від почутого, Ліам навіть келих поставив, стараючись не роздавити його від внутрішньої злоби, яка накочувалася в середині, але не повинна була вийти назовні. Все чоловіче єство говорило Тодею молодшому, що зараз з ним пробують гратися, затягуючи у пута, з яких важко буде вибратися живим. Можливо б раніше, років так шість тому, він би попався на гачок, але не сьогодні, коли за плечима був досвід та роки підготовки, аби мати змогу виграти віну без війни.

- Нажаль, я не маю досвіду вести армію, - почав вести себе так, як це добре вмів. - Але я впевнений, що під Вашим командуванням та під знаменами братського нам домену, ми обов’язково винищимо масморів, укріпляючи наші кордони та звеличуючи Ваше ім’я. Думаю, наше партнерство принесе користь кожному з нас, - саме цими словами постарався втягти в бій того, хто хотів зробити все чужими руками.

- Боюся, що це буде погана ідея, - скривився Арек, зовсім не очікуючи подібної пропозиції, яка йшла в переріз з його планами. - Ви щойно отримали право, як наступний правитель, і я не можу перейняти на себе усю славу, аби не зменшити Ваш авторитет, - почав юлити правитель сусіднього домену, сьорбнувши декілька разів із прозорого келиха.

- Тоді, найкращим буде почекати деякий час, аби розібратися у всьому. Боюся, що якщо я зараз поведу військо в бій, то не тільки не виборю перемогу, а й погублю сотні, а то й тисячі життів. Давайте будемо чесними, - повернувся Ліам до поважного гостя, який підозріло вчасно з’явився у алькасарі, якраз тоді, коли вони усім скопом, розгрібали результати посягання на життя обох представників королівської крові. - Я, хоча й син свого батька, але не вартий його мізинця. Військова справа далека мені. Як і все інше, до речі, - насправді применшив свої здібності, адже з подібними особинами не можна було вести себе інакше.

- Скромності Вам не позичати, - вислухавши, відклав величний столові прибори, зрозумівши, що його приїзд нічого не змінив. Кислоту на його обличчі, що вимальовувалася у незадоволенні та розчаруванні, важко було приховати. - Ви цінуєте життя своїх підопічних, і це вже вартує поваги, - підсумував, аби, бодай якось переключитися, замаскувавши свою невдачу.

- Не треба мені лестити, я може й не годжуся бути полководцем, але не тупий.

- Як скажете, - мовив правитель домену Ромівії, втративши весь інтерес даного візиту.

- Як, щодо дівчаток? – швидко перевів Ліам тему, ввівши гостя в ще більший ступор.

- Що?

- Не відмовитеся подивитися зі мною танець моїх фавориток? – перепитав хлопець та кинув хтивий погляд на відверто одягнених танцівниць, які смиренно чекали знаку від свого повелителя та нарешті, дочекалися.

- Нажаль, не можу. Справи чекають, але я щиро бажаю Вам гарно провести час, - кинув презирливий погляд на дівчат, що ніби лебідки почали кружляти по колу, відкриваючи чоловічим поглядам пластику їхніх молодих та спокусливих тіл. - Не треба мене проводжати, - піднявся Арек з-за столу, бажаючи якнайшвидше покинути стіни цього алькасару, пропустивши етикет, що потребував багато часу. - Вважайте мій візит не діловим, а дружнім.

- Дякую, - мовив Ліам, вималювавши задоволену посмішку. - Скористаюся Вашою добротою та насолоджуся прекрасним, - кинув оком на дівчат, підзиваючи одну до себе, аби закріпити свою роль баламута, перед очима явного ворога.

Тільки-но Ба-Хан Арек сховався за дверима тронної зали, наступник трону змінився в обличчі. Очі пропиталися гнівом та підозрілістю, а ноги не втримали, аби не прослідкувати за гостем самостійно, переконавшись у тому, що той скоро покине алькасар. Найкращим місцем для цього завжди був балкон, що виходив на основний двір, і саме там, Ліам колупався у своїх здогадках та в переживаннях, не відриваючи очей від того, хто став сьогодні для нього відкриттям.

- Що він хотів? – запитала Марах, яка підійшла не помітно, ніби була невидимою.

- Хотів моєї смерті, - відповів Ліам, вдивляючись у ескорт, що швидко покидав територію алькасару. - Його амбіції карколомні, якщо він зазіхнув ще й на наш домен. Але в одному він правий: масмори тероризують простий люд і ми не можемо на це просто дивитися, - задумливо потираючи підборіддя, повернувся до тієї, що також не виходила з голови, адже після сьогоднішнього, ім’я – Адель, навічно просякло нейрони, збільшуючи бажання дізнатися секрет, який Марах ніколи не відкриє за власним бажанням.