Читати книгу - "Дозволь бути поруч, Адалін Черно"

— Ти точно впевнена, що хочеш поїхати? — запитує Настя, намагаючись нагодувати Даню, котрий ніяк не погоджується.

Я спостерігаю за цим з усмішкою. З Тимофієм таких проблем немає. Він у мене хлопчик слухняний, вихований, їсть, якщо я кажу, що потрібно.

— Стас його розпестив, — бубонить Настя. — Завжди мене слухався, а як тато з’явився, я не авторитет.

— А раніше слухався?

— Все, йди, — каже синові Настя, втрачаючи терпіння.

Даня швидко злазить зі стільця і ​​прямує до дитячої кімнати. Тимофій в цей час залишається за столом, доїдає, і тільки потім іде слідом. Тільки зараз починаю замислюватися, що синові бракує чоловічого виховання. Тім жодного разу мені не заперечував, завжди слухався й погоджувався. Я завжди раділа слухняності сина, а зараз мене це турбує.

— Раніше Даня взагалі був іншим. Як твій Тимофій, — усміхається Настя, не підозрюючи, що зачіпає мене цими словами. — Слухняний і спокійний. А тепер — шибеник.

Я не знаю, що відповісти. Гублюся. Може, і справді синові потрібна чоловіча увага? Тільки де ж її взяти? Не йти ж справді до Макара зі словами: «У тебе є син, займися його вихованням». Ще кілька днів тому я саме так і планувала зробити, а зараз… він щасливо одружений і вже виховує дитину. Навіщо йому я та Тимофій?

— Ти вже точно вирішила їхати?

— Квитки куплені.

— Може…

Договорити Насті не дає телефонний дзвінок. Вона відвертається, відповідає, а за секунду кидає в слухавку:

— Незабаром буду.

— Щось сталося?

— Стас, — Настя закочує очі. — Ніна вередує, він запевняє, що вже все перепробував. Розрахуєшся сама? — просить, кладучи на стіл купюри. — Чекати ніколи.

— Забери гроші, я що, за каву не заплачу?

— Не заберу, — усміхається і, підхопивши одяг, іде.

Я прошу в офіціанта рахунок і спокійно допиваю своє капучино, коли до мене за столик підсаджується та, кого я хотіла б бачити менш за все на світі. Жанна — дружина Макара.