Читати книгу - "Мої сімейні обставини, Анна Лерой"

Ця ягода, зібрана в перші холоди, правильно оброблена і витримана потрібну кількість часу, — природний стимулятор і енергетик. Настоянка на ній короткостроково п'янить, але не гальмує розумовий процес і не викликає похмілля. Процес приготування такої настоянки непростий і доступний не кожному зіллєділу, тільки тим, хто присвятив себе саме настоям і готував їх не одну сотню разів. Особисто я готувала її всього лише вісімнадцять разів, і тільки два з них вийшли саме такими, як треба. Ця — дуже якісна.

— Тепер коржик, — я чую пораду, коли трохи приходжу до тями і ставлю на стіл порожню чарку. Ктена підштовхує до мене блюдо. Я складаю шар за шаром — корж, шматочок м'яса, скибочку баклажана, хрусткий, злегка обпалений салат — і трубочку, що в мене вийшла, опускаю до медового соусу з вкрапленнями подрібнених горіхів і круглих крихітних зерен гірчиці.

— Бачу умільця, — сміється Ктена, потягуючи крізь порожню дерев'яну трубочку лимонад — сліпуче-жовтий з фіолетовими іскрами м'яти і базиліка.

— Дуже смачно, — закінчивши пережовувати, я ділюся враженнями.

Друга доза настоянки спершу ніяк на мене не впливає. Вона солодка і м'яка, майже ніжна і не здається холодною. Я видихаю спокійно і навіть розмірено, а потім розумію, що по щоках течуть сльози. Це так несподівано, мені складно зрозуміти, чому вони біжать. Перед очима проноситься півдюжини прочитаних мною книг і статей про червону реллу і її вплив, але турбуюся я даремно.

— Нічого страшного, — переконує мене Ктена і простягає серветку. — Це невиплакані сльози. Такі, коли ми раптово вирішуємо, що ридати зараз не на часі, і гасимо порив. А вони накопичуються і накопичуються, тиснуть, заважають чітко думати і дивитися вперед. Так що нехай течуть...

— Скільки плакала ти? — я задаю може і не тактовне запитання, але мені цікаво. Та й потрібно чимось себе відволікти від того, що сльози капають на долоні і серветку.

— Майже годину, — Ктена креслить доріжки на запотілому стакані і не дивиться мені в очі. — Я вже втомилася і засумувала, а вони все текли і текли...

— Я можу запитати, через що?

Вона мовчить. Заривається пальцями в свої руді великі кучері і перебирає їх, тягне за пасми волосся. Мовчання злегка затягується. Але ось Ктена рішуче спирається ліктями об стіл і кладе підборіддя на схрещені руки:

— В принципі нічого кошмарного в моїй історії немає, і треба б залишити її в минулому...

— Але як тільки починаєш згадувати, на серце виникає важкість? — продовжую я, і Ктена згідно киває:

— І навіть похвалитися нічим. Мій плач був не через нещасливе кохання. Ніяких нечесних чоловіків, невдалих угод, смертей. Тільки розчарування багато і обману. А сердитися на цих людей толком не виходить... Вони стверджують, що хотіли як краще.

— Це ти про своїх батьків? — я припускаю і своєю здогадкою потрапляю в точку.

— На жаль, так... З чого б почати? — вона в роздумах жує соломинку. — Ти, головне, їж, не така це і драматична історія.