Читати книгу - "Під одним дахом з Рудою, Олександра Малінкова"

       Віка.

      Київ зустрів дощовою погодою і прохолодою. Викликала таксі й нарешті дісталася домівки. 

     Тиша. Рідні стіни. Дитячі світлі спомини. Душевне тепло і скорбота водночас. Здається, ось зараз відчиню двері, а на поріг вийде мама. Батько півроку тому перебрався у передмістя Києва, лишивши мені це житло. Не витримав лишатися тут без неї…

     Зателефонувала батькові, повідомила, що повернулася до столиці. Почула монолог, що не ввічливо було поїхати не повідомивши рідну тітку заздалегідь, а обмежитися лише сухими фразами, які передала через Лєру. 

     Що ще встигла нафантазувати та влити у вуха батькові люба тітонька Лариса * (мама Лєри) під впливом подружки Ліди? 

      Декілька днів довелося витратити, щоб владнати справи, підтягнути роботу, закупити продукти та прибратися в квартирі. 

      Увечері Бодя запросив прогулятися по центру міста. Пішки пройшлися спочатку до берега Дніпра, а потім спустилися аж до Подолу. Смачна кава й поцілунки майже в самих хмарах завдяки оглядовому колесу, змиваючи в небо, ковзаючи над стріхами будинків та церков.

      Та чудовий і романтичний вечір зіпсували знову любі родичі. Цього разу тітка Лариса. 

- Вікусю, привіт! Як ти? - Почала вона телефонну розмову зі стандартного набору фраз. 

- Нормально. - Процідила, відчуваючи, що просто заради цікавості мама Валерії телефонувати не стала б.

- А у нас тут такі події розгортаються! Лєрочка в Київ збирається. - Тітка витримала паузу, наче намагалася підібрати слова. - Їй Марк роботу знайшов і допоміг вступити на заочне навчання.

      Он як? Марк, він такий! Полюбляє застосовувати сімейні зв'язки. Тільки от питаннячко, навіщо це йому? Просто так, здається, він навряд чи став би щось робити. 

- Вітаю! - Тільки й знайшла що сказати, хоча досі не могла зрозуміти навіщо тітка розповідає все в подробицях. Захоче, Лєра сама розповість. 

- Розмовляла з братом…

      Вже цікаве продовження. Аж холод починає пробирати.

- Так от Василь* (тато Віки) запропонував Лєрочці пожити трішки в тебе. Квартира  майже порожня. Тобі буде веселіше. Все ж таки ви дівчатка. Завжди добре ладнали.

     “Завжди”, зачепило це слово. Ох, як же все змінилося в останній час.

- Розумієш! Якось трішки моторошно відпускати донечку назад до Києва. Та ще й цей Марк. Він звичайно хлопець обхідливий, хороший, - багатий… чому не додала? - але так все раптово закрутилося. Здається щойно приїхав, як твій наречений, а в тебе інші… інший. - Виправилася, але натяк зрозумілий.

      Так і просилося спитати тітку, чи та буває часом не переймається, що я її “слухняну” та “хорошу” донечку зіпсую своєю негідною поведінкою, а якщо не я то Марк вже точно! Не хрестиком вишивати Лєру запрошує до столиці. І відмовити не відмовиш бо родичка. Як не як, а батькова сестра. Сама ж декілька разів гостювала у них, за двері ніхто не виставив… Звичайно виключно по запрошенню, минулого разу навіть батько приєднався. 

     Прощавай спокійне життя. А де Лєра, там і Марк. Рано раділа, що так легко позбулася від його надокучливої компанії.  

      Бодя спробував розрадити, та здається, мій настрій сьогодні вже навряд чи можливо повернути.