Читати книгу - "Відлюбилося, Інна Турянська"

    Дівчина здригнулася від несподіваного дотику до її плечей, озирнулася. Таки прийшов.

— Привіт, Даринко, — сказав Тімоха вмощуючись коло дівчини на капі. 

— Привіт, — розплилася дівчина у посмішці, — Я вже думала ти не прийдеш? 

— О, чого б це, нектаринко? — щиро здивувався він. 

— Думала відсипатися будеш.

    Тимофій здивовано здійняв брови.

— Даринко, ну чому б це я мав проміняти час з тобою на сон? І до речі, про це дякую, що ти мене прикрила. Ти найкраща, — говорив з вогниками в очах. Але ці вогники були не від неї.

— А де ти був? Дійсно на ромашковому полі? — намагалася довідатися для себе таку важливу інформацію Дарина.

— Ага, — сказав він мрійливо покусуючи губи.

— І? 

— Що і? — торкнувся він пальцем її носика.

— Що ти там робив посеред ночі? 

— Ромашки збирав, — всміхнувся він.

— Тім, ну я серйозно, — смикнула губами Дарина.

— Так, я теж, — смикнув він плечима.

— Ти закохався? — вирішила напряму запитати дівчина, проте вже наперед знаючи відповідь.

— Схоже на те Даринко, схоже на те, — говорив облизуючи губи і десь мрійливо бігаючи очима. — Чекай, — зупинила його несподівана спогадка, — Ти що це зараз ревнуєш? — хитро примружив він очі.

— Ти, що геть безголовий? — обурливо штовхнула його Даринка намагаючись прикрити гіркоту на душі посмішкою. — Кому ти взагалі такий несерйозний треба, — пирхнула вона.

— Сподіваюся їй потрібен, — всміхнувся кутим рота. — Ну а ти чого киснеш, ходімо до всіх, — потягнув він її за руку, але вона не охоче повела носом. Настрою співати веселі пісні от зовсім не було. — Давай, — наполягав Тімоха, — Ходімо, там он Орест гітару приніс.

      Зрештою Даринка все ж підвелася. Тімоха як завжди окутався дівочою компанією, але тримав її руку, а хтось вже тримав його серце. Хтось, ради кого він серед ночі втікав на ромашкове поле. Хтось, ради кого він все більше втікав від неї.

###