Читати книгу - "Арюмор, Аліна Скінтей"

 Її очі округлилися від подиву, пульс знову прискорився, дихати стало важче. В голові почали мелькати образи сьогоднішнього сновидіння-реальності.

«Можливо той юнак приходив не лише до мене, або ж… він якимось чином з ним пов'язаний! Стільки питань, в гуглі явно я відповідь не знайду!»

— І що ж я бачу? — спокійно вимовила Яна, намагаючись вгамувати внутрішню цікавість яка поєдналась з дивним безстрашшям і безглуздям.

— Тролів, охоронців, піксі, альви, цей список можна продовжувати і продовжувати. На вашій мові всі ми – монстри, — Артур величаво розвів руками, демонструючи в котре свою граційність.

— Що ви собою представляєте?

— Я – альв, — зробивши невеличкий уклін, Альвгред знову посміхався. По його міміці було зрозуміло, він дуже пишається своєю расовою приналежністю.

— Навіщо, ви мене врятували? Хоча ні-ні, перефразую, навіщо я вам?

— З чого ви взяли, що ви мені потрібні?

— Привели мене у свій будинок, а якщо легенди правдиві, то кожна домівка – то є власна фортеця, запрошувати будь-кого ви б не стали. Ви дали мені їжу, дах над головою, чисту постіль і навіть речі. Не думаю, що це люб’язний міжрасовий жест альва до людини. Тому висновок тут очевидний, я вам потрібна, точніше моє родове прокляття, адже ви явно знаєте набагато краще за мене, моє  родинне дерево.

— Вам дуже йде убрання, яке я залишив, — м'яко вимовив Артур, плавно змінюючи тему, при цьому проігнорувавши всі сказав слова о цього Левіною.

Артур безцеремонно розглядав, як біла вільна блуза з коротким рукавом підкреслювала округлий бюст; чорні класичні штани, звужені близько щиколотки, доходили практично до самих кісточок. Яна була ідентичною реінкарнацією його дружини, що померла віддавши в буквальному сенсі свою магію на його захист.

Альвгред дивився на неї невідривно, зовсім не вірячи тому, що бачать його очі, Яна, була практично точною копією його Маргарет. Навіть такі дрібні деталі як родимка на правій руці між вказівним і середнім пальцем, що практично прихована, на перший погляд, не кажучи вже про зріст і тембр голосу. Правда очі були на тон світліше, і манера поведінки не гідна справжньої королеви та могутньої відьми, перед якою всі ставали на коліна.

— Артур хоче сказати, що світ зовсім інакше влаштований, ніж ти можеш собі уявити.

З правого крила будинку по сходинках ефектно спускалася струнка блондинка з неймовірними великими очима і нетиповою зовнішністю. Мереживний чорний топ чудово поєднувався з потертими світлими джинсами високої талії, які ідеально підкреслювали форми незнайомки, а чорні лаковані босоніжки на високих підборах робили блондинку ще стрункішою і вищою. Єдиною її прикрасою була підвіска з кулоном у формі сови.

Блондинка була втіленням самої грації, рівна постава і манера поведінки відразу видавала, що вона явно не звикла до фізичної праці й, попри те, що розмова до пуття ще не зав'язався, Яна відчула до неї неприязнь.  Десь на підсвідомому рівні Левіна  знала, що це взаємно.

— Ейв... — почав, було, Артур, але його перебили.

— Лілліан Ейвіс, приємно познайомитися, — залепетала блондинка. — Їй потрібно розповісти все скоріше, перш ніж вона знову подумає, що зійшла з розуму  і в неї галюцинації.

— Що розповісти? — сухо запитала Яна.

Левіна не стала говорити про те, що й так про все здогадувалася. Юнак із сновидіння чітко дав зрозуміти, що довіряти їй немає кому, розраховувати можна лише на власні сили, і якщо може їй хтось дійсно щось пояснити, так це грубіян, котрий спас її від лап троля.

— Ти проклята, — промовила Лілліан, немов це було чимось буденним і повсякденним.

— Що ж, чудово, якщо це все, що ви мені можете розповісти, то мені час йти. — Левіна знизала печами. — Дякую велике за гостинність. А в якій стороні вихід? — вона кілька разів мотнула головою в пошуках виходу.

Нестримне бажання не покидало Яну, що їй не місце в цьому маєтку, тривога не відступала. Безпеки більше не було, навпаки, здавалось, що навіть сам будинок проти її присутності тут.

— Тільки я зможу тобі допомогти, — мовив Альвгред.

— У вас що, тут секта якась? Мені не десять років, щоб я велася на подібні вигадки. Можна щось правдоподібне? І давайте одну деталь уточнимо, не я проклята, а ось ця підвіска, — Левіна доторкнулась до Арюмора, від чого її нові знайомі незвично сіпнулись відступивши на крок назад, мов в її руках була не прикраса, а уповільнена бомба.

Тепер Яна бачила перед собою не просто блондинку-вискочку, перед нею була витончена велика перната сова з незвичним обарвленням пір’я та очима. Поруч із совою замість чоловіка, був справжнісінький альв, про яких Яна читала ще в середній школі буквально одним реченням з параграфа, коли вони проходили позакласне читання скандинавської міфології. Чомусь ці знання прийшли до неї лише зараз. Левіна відчула свою перевагу, попри те, що вона дише смертна.

Минуло кілька секунд, перш чим до Яни дійшло, що вона змогла контролювати власну силу, вона бажала бачити істинний облік своїх нових знайомих і підвіска відгукнулась. Яна не відчувала запаморочення чи втрату сил, навпаки незвичайна прохолода здавалось протікала разом з кров’ю по венах, активуючи щось в середині.

— Ти ж бачила троля, який хотів тебе убити! — трохи гримнула Лілліан.

Велетенська сова тепер знову була в обліку людини, викликавши здивування на обличчі Яни, адже вона могла за бажанням бачити їхню сутність.

— Шанована, притримайте свій характер, ми тут всі цивілізовані дорослі люди...