Читати книгу - "Вовчиця. Присяга крові, Анна Юняєва"

Звір не вщухав в середині Ельзи, він рвався на волю. Біль, образа, гнів - це переповнювало її серце. Вона не розуміла, чому Тео їй не довіряв. Невже він дійсно вважає, що вона здатна заподіяти комусь шкоду без вагомої на те причини? Чому він так поглянув на неї, ніби вона його розчарувала? Ці питання викликали бурі емоцій в середині неї. Навіщо він так прагнув отримати її, якщо плекає сумніви щодо її справедливості? Всі ці питання лише підкидали пальне у вогонь гніву та нерозуміння.

Вона відчула кроки, що наближалися до її кабінету. Та розум був затуманений злістю до Тео, який відчинивши кімнату ледь встиг ухилитися від вази, яка летіла в його бік. Ще б мить і вона б влучила йому в голову.

– Якого чорта ти приперся сюди?! Я тебе не чекала! – очі вовчиці палали люттю, а райдужка очей заполонили янтарним кольором. З кожним видихом виходило незадоволене гарчання. Вперше Ельза ледь стримувала вовчицю в середині неї, яка зараз прагнула розтерзати Тео на шматки. Вона не розуміла своєї реакції. Чого б це її хвилювало, що про неї думає Вільтон? Та для неї це чомусь було важливо й це дратувало ще більше.

– Я помітив. – ніби нічого не сталося відповів спокійним голосом Тео та увійшов у кабінет наближаючись до сердитої вовчиці ближче.

– Тобі ще раз показати, що тобі не раді? – злість була сильніша за здоровий глузд. Проте, слова Ельзи ніяк не подіяли на нього. Здається він не збирався йти.

– І що ж ти зробиш, якщо не піду? – підійшовши впритул до вовчиці запитав Тео, обводячи поглядом її обличчя та зупинився на її очах.

Ельза дивилася на нього мить, а потім зробивши крок назад вдарила його ногою з розмаху в груди. Гуркіт заполонив всю кімнату, адже Тео зупинила стіна, в яку він ударився спиною поваливши полиці. Проте, він встояв на ногах. Та гучно вдихнувши повітря стряхнув з себе штукатурку, яка посипалася на його одяг.

– Здається все буде складніше ніж я думав. – його спокій виводив із себе Ельзу.

– Говори чого прийшов та йди геть звідси! Бачити тебе не можу! – вона відвернулася від нього та обперлася руками на стіл вдихаючи глибоко повітря, щоб хоч якось заспокоїтися.

– Я відчув, що тебе образив чимось. Проте, не можу зрозуміти чим саме. –  Тео зробив декілька кроків наближаючись до вовчиці. – Коли ти поглянула мені в очі після бою з Райлі, я побачив у них сум, біль та гнів. Я відчув його на собі так чітко, ніби всі ці почуття були моїми власними. Я хочу знати чому. 

– Ти засумнівався в мені на очах моїх вовків! Як вони можуть довіряти мені, якщо навіть власний чоловік на це не спроможний! – Ельза повернулася обличчям до вовка, всі гальма зірвалися від образи, яку вона відчувала. 

– Тебе засмутила думка, що твої вовки не довірятимуть тобі? Чи я? – він підійшов до вовчиці та торкнувся долонею її щоки.

– Це не має жодного значення. – вона відповіла не відводячи від нього погляду.

– Для мене має. – він провів пальцем по її щоці та спустився до її губ торкнувшись їх. Вона прикрила очі, проте потім різко відсторонилася.

– Це все про що ти хотів поговорити? – вже спокійнішим голосом запитала вона.

– Взагалі є ще дещо. – блукаючи очима по її тілу відповів вовк. – Гадаю вам обом піде на користь поладнати з Райлі, тому я вирішив приставити його до тебе. 

– Нізащо! – крикнула вовчиця. – Я не наймалася в няньки. А охорони, особливо ТАКОЇ - не потребую! Це не обговорюється!

– Все ж таки спробую тебе переконати. – хитро посміхнувшись сказав Тео.

– Три "НІ" і ще одне тобі в наздогін - НІ! – Ельза стиснула міцно кулаки, які свербіли, щоб тріснути одного вовка.

– Ти зможеш прослідити, щоб він не натворив дурниць. Це й у твоїх інтересах також. Він запальний, ще молодий вовк, тому не тримає норов на прив'язі. Впевнений, якщо ви будете проводити більше часу, то зможете знайти спільну мову. Якщо цього не зробити, то напруга між нашими кланами зросте. – Ельза розуміла, що в його словах є частка правди, адже ні до чого доброго ворожість в клані не доведе. Лише дасть привід ворогам скористатися цим. Та думка, що їй доведеться терпіти того зухвальця викликала не приємні передчуття.

– Не можеш впоратися зі своїми вовками й просиш мене зробити за тебе твою роботу? – все ж таки вовчиця намагалася натиснути на Тео, щоб той викинув з голови цю ідею.

– Після нашого весілля ми об'єднали клани, твої вовки - моя сім'я, а мої - твоя. Не забувай, що ти і я Альфи, а отже тепер ти і я відповідаємо за два клани. Ти ватажок двох зграй, як і я власне. Що б ти зробила, якби один з твоїх вовків зробив би теж саме?

– Те, що й з Райлі. Не зважаючи на мої емоції в прийнятті рішень не вони мої союзники, а розум.

– Що ж я нікуди не поспішаю. Можу переконувати тебе всю ніч. – його вискал був дуже хитрий, зараз він явно говорить про щось інше.

– А ти часом не переоцінюєш свої можливості? – із нотами насмішки запитала вовчиця.

Тео підійшов до Ельзи та підхопивши її за стегна з гуркотом посадив її на стіл.

– Зараз перевіримо. – він випустив кігті та розірвав її сорочку, яка оголила її тіло. Він опустив очі на груди, на яких вже загоювалися подряпини. Він зачепив її кігтями, коли розривав одяг. Груди вовчиці підіймалися від частого дихання. А потім звір вирвався на зовні затуманюючи всі протести в середині неї. Вона злізла зі столу та штовхнула Тео в груди, від чого той впав на підлогу. А потім сіл зверху та владно поцілувала тавруючи його тіло поцілунками, залишаючи сліди від укусів, які швидко загоювалися. Її очі палали янтарним кольором, а на іклах залишалася кров Тео. Вона розірвала його одяг оголяючи до пояса, а його руки блукали по тілу вовчиці. Вони не помітили, як позбулися залишку речей на собі, що зараз більше нагадувало ганчірки. Сьогодні він був повністю у її владі, проте вперше сутність вовчиці так прагнула дотиків вовка. Кожний дотик зараз відчувався сильніше ніж раніше, шкіра ніби стала чутливішою. Вона провела руками по його грудях рухаючись в такт своїх бажань, залишаючи на ньому сліди від кігтів, які в палкому бажанні не зупиняти цієї насолоди дряпали його тіло, а він лише гарчав від насолоди, яка заполонила всю кімнату. Та сутність вовка Тео теж не змусила довго себе чекати, адже його очі стали, як грозове небо. Він стиснув її волосся біля коренів та притягнувши до себе поцілував так жадібно, як тільки це можливо. Звірина пристрасть вже взяла гору в обох. Вони рухалися жадібно та нарощували темп не в змозі спинитися. Та через декілька годин повалилися втомлено на підлогу жадібно хапаючи повітря.