Читати книгу - "Туманний Острів, Таня Толчин"

Ще до сходу світила п’ять великих ельгертанських військових кораблів вийшли в води океану. На великих червоних парусах сяяли емблеми імперії із зображенням образу Сонячної Богині, а саме, золоте коло на тлі білого трикутника.

Імператриця стояла на палубі, напружено вдивляючись в безкінечну далечінь темних вод. Різкий океанський вітер тріпав її бордову оксамитову мантію, розшиту золотими візерунками. Чорні, мов ніч локони були зібрані в хвіст та завиті у крупні спіралі.

— Вітер стає дедалі сильнішим, краще спуститись до каюти. І небо затягується… — наблизившись до Джулли, Уордем похмуро споглядав сірі хмари, здійнявши голову.

— Мені вже кортить повернути своє, та в каюті не сидиться, — владно мовила імператриця. – Я вважаю, ми вибрали вдалий момент. Відсутність Спарга на острові Горт тільки нам на користь.

— Мої шпигуни доповіли, що він відбув з Горта досвітку, в бік нейтральних вод океану. Слушний момент, щоб атакувати, — Уордем поклав свої широчезні долоні на плечі Джулли, поправляючи її мантію. – Накажу принести для тебе підігрітого рожевого вина.

Імператриця посміхнулась у відповідь і ствердно хитнула головою.

Вітер ставав дедалі сильнішим і різким, темні хмари лише згущалися, ховаючи золотий диск світила. Ельгертанські кораблі вже наближалися до острова Горт, який виднівся на обрії, виринаючи контурами із майже чорних океанських вод.

Раптом Уордем напружився, відчувши на енергетичному рівні небезпеку.

— Пастки! Усім лягти на палубу! – лише встигнув він несамовито крикнути, одночасно закриваючи своїм тілом імператрицю. Дивно, що не вдалося відчути їх раніше, як зазвичай, наче була створена енергетична перепона.

Саме цієї миті води океану пронизали потоки темряви, стрімко здіймаючись вгору і матеріалізувались в тонкі металеві диски-леза. Розтинаючи гучно повітря, вони летіли з неймовірною швидкістю. Не пощастило тим, хто не встигнув лягти… Пластини на льоту врізались в людей, на кораблях здійнялася метушня.

Лежачи на палубі і закриваючи кремезним тілом Джуллу, головнокомандуючий нейтралізував пастки за допомогою своїх потужних внутрішніх сил Душі, але одна з пластин врізалась йому в спину. За якусь мить триваюче навколо жахіття припинилося, наче нічого й не було… Над гладдю океану лунали стогони і крики поранених, палуби кораблів майоріли кривавими плямами, адже багато людей постраждало…

Літаючі леза наче розчинились в повітрі, залишаючи темний серпанок.

—Уордеме! Коханий! – відчайдушно голосила нажахана імператриця. – Допоможіть негайно! Потрібен цілитель!

Кораблі наразі причалювали до берегів острова Горт, біля десятка воїнів було поранено, а двоє загинуло.

Мешканці острова ще здалеку помітили судна з ельгертанськими прапорами, звістка про прибулих воїнів-визволителів поширилася блискавично. Джуллу, що поспішно зійшла по трапу на берег у супроводі охоронців люди зустрічали з квітами. Лише на неї надія, що невдовзі на острові зміниться влада і ненависний Спарг зникне геть.

Зійшовши на берег, Джулла відразу віддала наказ покликати місцевих цілителів, адже потрібна допомога пораненим. Хоча на кораблях і були свої, але зайва пара рук не завадить. Декілька воїнів винесли стікаючого кров’ю Уордема на сушу на ношах, а стурбована і нажахана імператриця ні на крок не відходила від них.

— Негайно несіть його до цілителя Гербі! – гукнув хтось із острів’ян. – До селища Зелені Пагорби, це недалеко звідси… Гербі зуміє врятувати головнокомандуючого, адже робить дива…

+++

— Обшукайте весь берег, кожен кущ! – злісно гарчав Спарг до своїх воїнів. – Відчуваю, що дівка десь поруч і жива…

Підлеглі мовчки виконували наказ володаря, нишпорили скрізь, хоча не без страху… Вони вважали, що Спарг збожеволів. Звичайно, не воліли воїни сюди плисти враховуючи те, що на Туманному Острові мешкає жахливе чудовисько, але покарання Трея за непослух може бути не менш страшним.

Прибулі із Спаргом люди почали ретельно обшукувати місцевість і невдовзі натрапили на печеру. Тримаючи в руці смолоскип, володар першим попрямував усередину в супроводі п’ятьох чоловік і відразу побачив наляканих до смерті Ноела, Джинну і Рагга.

— Як несподівано… — Трей схилив голову набік, зловісно посміхаючись. – Як виявилось, тут є люди… — цупким палаючим поглядом він окинув завмерлих присутніх. – Зв’язати їх та загасити вогнище! – гаркнув Спарг до своїх підлеглих. Чинити опір не було сенсу, хоча Ноел і зробив спробу, але отримав удар по голові і притихнув.

— А тепер скажіть мені, де та дівка Сессіл… Ви повинні знати… — процідив Трей крізь зуби, звертаючись до зв’язаних у печері людей, які мовчали у відповідь. Різким рухом Спарг вихопив із своїх піхов гострий клинок і приставив вістря до горла Джинни, що заціпеніла і зблідла від страху.

— Вона побігла вглиб гущавини лісу! – відчайдушно крикнув Ноел, щоб хоч якось привернути до себе увагу і таким чином врятувати Джинну. Трей лише криво посміхнувся, але зрештою сховав свій клинок у піхви.

— З вами я потім розберусь, хоча що мені до вас? Здохнете тут зв’язаними… А ось вам і до компанії… — Спарг хитнув головою в бік хлопчика років десяти на вигляд, якого завели до печери. Тонкі зап’ястя за спиною були зв’язані, в світлі смолоскипа його погляд здавався потухлим і приреченим. Хлопця штовхнули в бік сидячих на землі людей. – Ноги йому ще зв’яжіть, щоб не втік, — пролунав в печері черговий жахливий наказ.

Воїни мовчки загасили багаття і разом із Треєм покинули печеру, залишаючи в темряві зв’язаних людей на милість богам.

— Тепер нас тут усіх з’їсть чудовисько… — пролунав дитячий тремтячий голос.

— Боятися треба не чудовиська, а того, хто привіз тебе сюди, хлопче, — з гіркотою мовив Рагг. – І чому тебе сюди притягли? Це ж яким треба бути покидьком, щоб залишити на Туманному Острові дитину…

— Мій відданий імперії батько не волів служити жорстокому володарю і його стратили. Я також сказав, щоб мене краще вбили, ніж я визнаю владу того нелюда! – доволі сміливо і різко вигукнув хлопчик.