Читати книгу - "Пастка для некромантки, Агата Задорожна"

Але побачити потрібне місце Айзі вдалося майже відразу – не в останню чергу завдяки невеликому натовпу людей, що зібрався навколо. Тесей ще навіть не виліз на паркан, коли Айза вже зістрибнула з нього і кинулася вперед. 

Вона відчувала присутність повсталого духа – можливо, не найсильнішого з тих, із якими їй доводилося мати справу, але він точно був досить небезпечним. Серп на поясі знову загудів, нагадуючи про себе, але Айза його навіть не торкнулася. Зараз у неї було завдання набагато важливіше. Зазвичай у таких випадках рахунок йшов на хвилини. 

Проштовхуватися через натовп їй, на щастя, не довелося – він розступався перед нею, як наче Айза була прокаженою. Можливо, від неї справді іскрила магія; вона відчувала себе дивно легкою, наче кожного кроку вона заледве торкалася до землі. 

Дитина лежала на траві – маленька дівчинка років шести, з заплетеними чорнявими косичками. Серце Айзи пропустило якийсь один удар, але потім воно забилося ще частіше, ніж до того. Вона підняла руки і напружила м’язи – пальці трусилися, і навіть з усією своєю волею вона не могла це втамувати. 

Дівчинку за руку тримала стара жінка – можливо, бабуся – і тільки шепотіла щось дитині, погладжуючи її по голові. 

 – Дозвольте, – сказала Айза, опускаючись поряд на коліна. – Дозвольте, я можу допомогти. 

Жінка ще мить не піднімала на неї очей. Вся її увага була зосереджена на дівчинці, що супилася і крутилася з боку на бік, а не кричала, певно, тільки через те, що горло її заклякло. 

Зрештою Айза торкнулася її старечої руки і ледь не через силу відвела її від волосся дитини. Старенька підняла на неї перелякані очі, як наче тільки-но побачила Айзу. Вона спробувала посміхнутися їй – заспокійливо і впевнено, але ця посмішка точно дрижала по краях. 

 – Я допоможу, – майже прошепотіла вона. Ох, як би вона хотіла, щоб хтось так само сказав до неї колись…

Стара кивнула. 

Айза шкірою майже відчувала погляди людей навколо: недовірливі, здивовані, навіть дещо обурені. Куди їй, некромантці, і лікувати? Але Айза вміла. Одна-єдина річ, яка їй самій так і не допомогла, але вона вміла. 

Вона посунулася на колінах і сіла так, щоб могла пальцями обхопити скроні дитини. Головне – правильно налаштуватися. Вона вдихнула, видихнула і натиснула на чужі скроні. Спогади полилися в неї рікою магічних ниток – яскраві, збентежені, страшні і всі до одного – похмурі. Найгірші моменти життя мерця, сконцетровані в один клубок з магічної пряжі. 

Айза розплутувала його невмілими пальцями, сподіваючись, що все вдасться. Вона робила це раніше – але всього кілька разів і під дуже, дуже пильним наглядом. Ось тільки зараз все було зовсім інакше – і не було кому направити її руки, не було кому виправити помилку, якщо вона її припуститься.  Айза мала сподіватися тільки сама на себе. 

Від цього розуміння вона, на щастя, не запанікувала. Навпаки – наче зібралася докупи, і всі найменші деталі проведення вигнання, про які вона начебто забула, знову з’явилися на поверхні пам’яті. 

Пальцями вона міцно вхопила першу нитку спогаду – біль, темрява, дуже страшно і гостро – і висмикнула її через скроню дівчинки. Щойно вона поклала прозору, майже невидиму звичному оку нитку на землю, як вона розчинилася у повітрі, чи то всоталася у ґрунт кладовища, як вода. 

Та Айза на це не зважала. Вона вже потяглася за наступною ниткою спогадів, не менш неприємною. За другим разом все сталося ще швидше і легше. Всі свої зусилля вона спрямовувала на те, щоб руки рухалися швидко – тільки би встигнути! 

Більш за все вона боялася, що прибігла запізно, і дівчинці вже не допомогти. І де, в біса, були некроманти з сьомого? 

Далі нитки полізли одна за одною – Айза тільки і встигала, що вкладати їх на землю та тримати голову дитини непорушно. А та намагалася крутити нею і всім тілом так, наче нею заволодів сам Літ. Втім, в Айзі теж вистачало сили. 

В якусь мить руку, якою вона тягла спогади, обпекло холодом. Таке бувало, і не раз – варто тільки трохи довше, ніж слід, контактувати із мертвими, і вона вже впливали на плоть і розум. Але вона ще не закінчила роботу. 

Вона вхопилася за останній спогад занімілими від болю пальцями, і він таки проникнув їй у голову – страшний і неприємний. Спогад про холодну ніч, про кров на ножі і про довгу, довгу і безуспішну втечу. Айза навіть не знала, ким була ця людина. Вона була їй чужою, і вона була мертвою – але тепер Айза знала про усі найпотаємніші страхи, про увесь біль і розпач, і все, що вона хотіла – так це якось забути. 

З трансу її вивело ридання поряд. Старенька жінка почала плакати, тримаючи тепер свою онуку за долоню – зовсім маленьку і зведену безперервними судомами. 

Айза поспішно і з останніх сил смикнула за спогад. Він вивалився на землю з її ослаблених пальців. Холод обхопив руку вже до ліктя, і Айза підозрювала, що не зможе нею ворушити принаймні кілька днів. 

Дівчинка смикнулася востаннє і завмерла. Тепер вона виглядала так, наче просто безтурботно спить, а не бореться за своє життя. Айза дивилася на її маленьке личко, але бачила зовсім інше – хлоп’яче. 

 – Гей, мугирко, ти де? 

Вона почула голос Тесея з-за спини і повільно звелася на ватні ноги. Її трохи хитало, тож вона сперлася на найближчий надгробок. Швидкий огляд руки показав, що вона втратила будь-який колір і ледь не посиніла – втім, Айза саме цього і очікувала. Позбуватися сутності духів ніколи не бувало просто; щонайменше, вона раділа, що змогла допомогти.