Читати книгу - "Омана, Яна Янко"

Неочікувано знову зустрілись,
Звісно тебе побачити хотів я.

Але правду дізнався не від тебе,
Ці слова били просто в серце.

***

  Вільям прокинувсь від раптового стуку у двері. Розплющивши очі, він повільно піднявся і здивовано поглянув на годинник, який стояв на тумбочці поруч з ліжком. Сон як рукою зняло. Було вже так пізно, а він все ще лежав в ліжку, відчуваючи залишки нічної втоми. Стук пролунав знову, цього разу наполегливіше. Хлопець швиденько вискочив з ліжка і підійшов до дверей. Відчинивши їх, перед ним з'явився Алекс, одягнений у строгий костюм, що підкреслював його серйозність і зосередженість. 
– Добрий ранок, – привітався він формально. – Містер Мур чекає на вас за обіднім столом. 
  Вільям кліпнув, намагаючись усвідомити його слова. 
– А? Гаразд, я зараз прийду, – відповів він, ледве стримуючи позіхання. 
  Алекс кивнув і швидко зник за дверима. Юнак, зібравши всю силу волі, рушив до ванної кімнати. Він ретельно почистив зуби, відчуваючи прохолоду м'ятної пасти, вмився холодною водою, і переодягнувся у зручний домашній одяг. Поглянув на себе в дзеркало, причесав волосся, яке все ще було неслухняним після сну, і, зітхнувши, вийшов з кімнати. 

  Спускаючись сходами, Вільям чомусь відчував легке хвилювання. Увійшовши на кухню, він побачив батька, Генрі, який сидів за столом, вивчаючи документи. Поруч із ним стояв Алекс, тримаючи ще кілька тек, готовий надати їх у потрібний момент. 
  Хлопець сів за стіл, і майже одразу перед ним поставили пізній сніданок; вівсяні пластівці зі свіжою полуницею, кілька тостів та зелений чай з м'ятою. Він почав їсти, крадькома поглядаючи на батька, який був занурений у роботу. 
  Коли Генрі, нарешті, закінчив перегляд документів і віддав їх Алексу. Піднявши погляд, він побачив Вільяма, який швидко відвів очі та продовжив їсти, ніби нічого не сталося. 
– Ти сьогодні прокинувся пізніше, ніж зазвичай, тобі добре спалося на новому місці? – спокійно зазначив батько. 
– Так, все чудово. Просто я був сильно втомленим після поїздки, і відразу заснув, а прокинутися рано не зміг, – відповів хлопець усміхнувшись. 
– Зрозуміло. Ти не забув, що сьогодні зустріч із бізнес-партнером? 
– Так, я пам'ятаю, – сказав він відкушуючи шматок тоста. 
– Через три години ти маєш бути готовий. Я підготую для тебе костюм, – додав батько. 
– Ну, гаразд. 
  Генрі кивнув головою, закрив портфель і піднявся з-за столу. Він попрощався з Вільямом коротким кивком і відправився до свого кабінету. Хлопець усміхнувся йому у відповідь. Залишившись один за столом, він відчув легкий смуток. 
  Щось у їхніх стосунках все ще не змінювалося. Вільям думав, що вони скоро стануть ближчими, але все йшло надто повільно. Можливо, їм справді потрібно більше часу. Він вирішив, що буде старатися, і вірити, що все в них буде добре. 

  Закінчивши снідати, хлопець піднявся з-за столу і пішов до своєї кімнати. Вільям підійшов до свого письмового столу і взяв книгу, яку не встиг дочитати під час поїздки на кораблі. Він відчинив двері на балкон, щоб впустити свіже повітря. 
  Надворі було тепло, і легкий вітерець грався з його волоссям. З балкона відкривався чудовий краєвид на квітучий сад, де яскраві барви квітів зливалися у гармонійній симфонії природи. Вільям сів у зручне крісло, відчуваючи, як напруга поступово спадає. 
  Книга була настільки цікава, що він не міг відірватися від неї. Сторінка за сторінкою, історія захоплювала його дедалі більше. Хлопець не помічав, як минав час, поглинаючись у світ літературних пригод. 
  Дочитавши останній розділ, він закрив книгу і відкинувся на спинку крісла, відчуваючи задоволення від прочитаного. Сонце вже почало заходити, освітлюючи все довкола теплим помаранчевим світлом, що підкреслювало красу вечірнього саду. 
  Вільям піднявся та увійшов до кімнати, де на ліжку лежав невідомий раніше одяг. Він підійшов ближче і з подивом розглядаючи чудовий вечірній костюм бузкового кольору та молочну сорочку. 
"Невже вже час іти?" – подумав він. Глянувши на годинник, Вільям зрозумів, що залишилась лише година. Він швидко пішов в душ, де тепла вода змивала залишки втоми та напруги. Прийнявши ванну, хлопець почав одягати костюм. Тканина була ніжною та приємною на дотик, а розмір ідеально підходив. 
  Цілком одягнувшись, Вільям глянув на себе у велике дзеркало. Костюм чудово сидів на ньому, підкреслюючи його фігуру. 
  Вийшовши з кімнати, Вільям спустився вниз по широких сходах. У передпокої стояв його батько, а поруч із ним Алекс, який допомагав йому одягнути пальто. 
– О, Вільяме, ти виглядаєш просто чудово, – сказав батько, глянувши на нього з гордістю. – Я якраз збирався кликати тебе. Одягайся, ми вже їдемо. 
– Гаразд, – відповів хлопець, підійшовши до них. 
  Йому передали пальто, і з допомогою Алекса він надів його. Тепла тканина приємно облягла його плечі, і він відчув себе ще більш впевнено. Взув зручні, але елегантні туфлі, і разом з батьком та Алексом вийшов з будинку. 
  Біля входу їх уже чекала машина. Вони сіли в неї, і Алекс запустив двигун, вирушаючи в дорогу. 
  Під час поїздки Вільям захоплено спостерігав за живим вечірнім містом. Воно оживало перед його очима, як магічне царство, яке пробуджувалося до життя. Яскраві вогні горіли скрізь, освітлюючи шлях для перехожих, а вивіски магазинів, кафе та ресторанів заманювали відвідувачів своєю особливою атмосферою. Закохані пари гуляли, тримаючись за руки, а гучні компанії друзів сміялися і раділи разом. 
  Хлопець зачаровано оглядав все навколо, затримуючи свій погляд на кожному елементі пейзажу, немовби вперше бачив світ. Квітучі дерева, багряні квіти та різнобарвні вітрини магазинів викликали в нього захоплення. Місто було наповнене життям, і Вільям відчував себе його частиною. Він захоплювався красою та динамікою цього вечірнього пейзажу, розуміючи, що цей вечір може стати початком чогось нового в його житті.