Читати книгу - "Становлення Бойового Мага, Andrii Noshchenko"

Глава двадцять восьма. Студент магічної академії. 

Черговий постукав у двері кабінету ректора академії. 
    ⁃    Пане ректор! Тут відвідувач з золотою табличкою просить його прийняти! 
    ⁃    Нехай зайде!
Я відчинив двері і зайшов у кабінет. Ректором був літній чоловік, з сивим волоссям і в окулярах. Тонке, вкрите зморшками обличчя привертало увагу своїм великим гострим носом з горбинкою. Сірі його очі дивилися на мене з зацікавленістю. А ще він був сильним, це відчувалося. Скоріш за все, набагато сильнішим за мене. 
    ⁃    Добрий день, пане Раман. - сказав я, глянувши на табличку з його імʼям на столі - Мене звати Аней. 
Я простягнув йому свою золоту табличку. Ректор уважно на неї подивився і кивнув, ніби натякаючи, що я можу її прибрати. 
    ⁃    Аней… Аней… Чи не той ви Аней, що кілька років тому влаштував різанину на королівських змаганнях у Матані? 
    ⁃    О, пан ректор має гарну памʼять і уважний до дрібниць! - вирішив вдатися до лестощів я - Ви вірно кажете, я саме той Аней. 
    ⁃    То що ж привело учня шановного Бога Війни Крука до стін моєї академії? 
    ⁃    Пане Раман, не буду довго кружляти навколо, я хочу навчатися магії у вашій академії! 
Тут зависла коротка пауза. 
    ⁃    Пффф… Пффффф… Пфффаха-ха-ха-ха-ха! А-ха-ха-ха-ха!
Він сміявся так довго і натхненно, що я сам почав посміхатися. 
    ⁃    Ох, пане Аней, вибачте! - він зняв окуляри і почав хусткою витирати сльози з очей - Але я давно вже не чув нічого кумеднішого за це… Сту-студентом магічної академії! Аха-ха-ха, Бойовий Предок, студентом магічної академії! Ха-ха-ха-ха!
А от вираз мого обличчя в цей час вже не був веселим і ректор нарешті це помітив. 
    ⁃    Заждіть, пане Аней, то ви не шуткуєте? 
Він подивився на мене вже серйозно. 
    ⁃    Я маг третього кола, володію чотирма стихіями. Так, і я не шуткую, я серйозно. 
    ⁃    Не несіть нісенітницю. Я бачу, що ви Бойовий Предок вищої ступені і що у вас взагалі немає жодного магічного кола. 
    ⁃    Вірогідно, пане ректор, незважаючи на вашу силу і досвід, ви бачите не все, не сприйміть це за образу. 
Здається, він почав злитися. 
    ⁃    Пане Аней, - сказав він сухо - ви зараз городите таку нісенітницю, що протирічить базовому укладу цього світу! І лише через мою повагу до шановного Крука ви ще сидите у цьому кріслі, а не валяєтесь з розтрощеними кістками за воротами цієї академії! 
    ⁃    Ні, пане Раман, ви трішки кривите душею, кажучи що лише з поваги до мого вчителя я ще сиджу тут. За ці секунди ви перебрали в умі тисячі варіантів, і хоч кожен з них казав, що ви мене подавите врешті-решт, та цією битвою ми розтрощимо усю академію разом з її студентами вщент і невідомо скільки з них зможе пережити таку катастрофу. Лише це зараз зупиняє вас від спроби надерти мені дупу. 
Ректор мовчав і невідривно дивився на мене. Потім посміхнувся. 
    ⁃    Ваша правда, люблю сильних і відвертих людей! 
Я трішки розслабилася, але, як виявилось, даремно. 
    ⁃    Чекаю вас на вступних іспитах за девʼять місяців! Наразі, прийом студентів на навчання на цей рік вже завершено! 
    ⁃    Пане ректор, я сподіваюсь, що ви підете на невеличку поступку і зможете влаштувати вступний іспит для мене у стінах цієї академії. Девʼять місяців занадто довгий строк для очікування наразі для мене. 
Ректор переможно усміхнувся. 
    ⁃    Вибачте, пане Аней, але, хоча я і ректор, та правила є правила, я маю слідкувати як вони виконуються, а не порушувати їх, ще й особисто! 
Он воно як ти. Ну що ж, настав час мого несподіваного козиря, котрого я сьогодні отримав біля воріт. 
    ⁃    Гаразд, пане ректор, раз так… То зустрінемось на іспитах наступного року. - я встав і пішов до дверей. Та узявшись за ручку зупинився і продовжив - Забув повідомити, сьогодні на воротах двоє студентів без причини атакували мене! 
Раман напружився і стис руками край столу. 
    ⁃    О, не хвилюйтеся, вони ще живі. Але, ви знаєте, що кажуть правила до подальшої долі людей, котрі  атакують власників ось  таких золотих табличок. - я витягнув свого значка і помахав ним. - Здається, таких людей можна знищити на місці, адже це розцінюється як спроба похитнути баланс сил Північної Імперії, чи не так? 
Ректор сидів непохитно, чекаючи що ж я скажу далі. Витягнути своїх студентів з халепи він і справді не міг. 
    ⁃    Як жаль, що ви так принципово слідуєте правилам, адже аби ви на сьогоднішню дату призначили позачерговий іспит для недотепи абітурієнта, що запізнився на вступні іспити, то це можна було б розцінити як легку штурханину між недотепою абітурієнтом та студентами. Але зараз я не можу розцінити цей випадок інакше як спланований замах на мене магічною академією. Усього вам доброго, пане ректор! 
Я вийшов і гримнув дверима. Цікаво, що ж переможе, гордість чи турбота за студентів?  Не підведи, ректор, зараз стане ясно, хто ж ти є! Він нагнав мене аж на першому поверсі у вестибюлі. Швидко глянувши на двох студентів з синіми пиками, та впевнившись, що їх життю нічого не загрожує, він узяв мене під лікоть, не даючи піти геть. 
    ⁃    Пане Анею, що ж ви прийшли так зарано? Адже іспит призначено на першу дня, а зараз лише одинадцята ранку! Гей, Арʼяна! - він гукнув студентку у вестибюлі - Проведи пана Анея у кімнату відпочинку і потурбуйся за його комфортне очікування, будь ласка! 
Дівчина провела мене у світлу кімнату з чайним столиком і кількома диванами. Я сів на один з них і занурився у роздуми. Чесно кажучи, я
 хвилювався за іспит. Ні, теорію я добре знав, завдяки конспектам Суі, та й у силі своєї магії не сумнівався. Але я був певен, що просто не буде, ректор точно ускладнить мені життя. Ну, не склав недотепа абітурієнт вступний іспит, та й не здав. Хай щастить наступного року. А от двох студентів він таким чином врятує. Я стріпнув головою. Хай буде що буде. Цікаво, як там Суі, вона ж десь поруч? Я тихцем відшукав її ауру. Так, в академії, але далеченько від мене. Я глянув на дівчину, що сиділа на дивані біля дверей. 
    ⁃    Привіт, Арʼяна, я Аней. 
    ⁃    Привіт. 
    ⁃    У мене тут знайома навчається, її Суі звуть, знаєш її? 
Дівчина задумалась, наче намагаючись пригадати. 
    ⁃    Її ще бува Королева-Метелик кличуть. 
Арʼяна трішки сіпнулася почувши це. 
    ⁃    Вибач, тут дуже багато студентів, я не пригадую такого імені. 
Та вона мені нагло бреше! Це щоб захистити Суі? Чи ні? Цікаво, дуже цікаво. До кімнати зазирнув хлопець. 
    ⁃    Пане Аней, вас запрошено на іспит! 
Я піднявся і пішов за ним. Ми довго йшли доріжкою між різних будівель, аж поки не зупинилися біля великої арени. 
    ⁃    Вам сюди. - сказав хлопець відчиняючи великі стальні двері. 
Я вийшов на арену, на трибунах якої знаходилось кількасот студентів. 
    ⁃    Шановні студенти! - голос ректора гучно пролунав над нами - Сьогодні відбудеться незвична для нас подія. Один наполегливий абітурієнт, котрий запізнився на вступні іспити, дуже наполегливо просив ректорат академії на позачерговий іспит, щоб мати можливість навчатися тут, разом з нами. Зваживши на його щирість та величезне бажання приєднатися до нашого дружнього колективу, ректорат погодився, та за однієї умови - іспит має бути дійсно визначним, щоб жоден зі студентів не мав сумніву, що ця людина має право навчатися разом з ними. Тож правила іспиту наступні: абітурієнт має своєю атакуючою магію, і лише нею, пробити захист і перемогти нашого експерта з захисної магії, вашої улюбленої вчительки, магеси пʼятого кола, пані Анду! Заборонено використовувати будь-які артефакти, магічні сувої і будь якої сили, окрім власної магії! У абітурієнта є три спроби! Пані Анду, будь ласка, вийдіть на арену для проведення іспиту!
На арену вийшла світловолоса магеса середніх років. Я знав її!
    ⁃    Тьотя з туманного лісу?!
    ⁃    Шмаркач?! - вона теж одразу мене упізнала. - Нарешті! Ти пам’ятаєш, що я тобі обіцяла? 
    ⁃    Ой, тьотю, не кажіть гоп з вашою то кваліфікацією…
    ⁃    Я тебе, гівнюк, просто знищу зараз! 
З неба пролунав крик ректора:
    ⁃    Досить! Починайте вже, запамʼятайте - три спроби! 
Ми замовили і розійшлись по різні сторони арени. Магеса одразу активізувала пʼять щитів мани, що розташувалися послідовно один за одним. Але, вони стояли перпендикулярно до мене. Не буде відводити удар в сторону? Настільки у собі впевнена? От же дурепа, вона ж так здохне. Я підняв голову до неба. 
    ⁃    Пане ректор, боюсь, пані Анда постраждає з таким захистом. На арені присутні цілителі високого класу? 
    ⁃    Ах ти виродок! - магеса спалахнула як сірник. 
    ⁃    Не хвилюйся, я прослідкую, щоб усі лишилися цілими. Моєму рівню сили ти довіряєш? 
    ⁃    Вашому так, - я знизнув плечима - слідкуйте уважно, пане ректор!
Я активував магію третього кола. Яскраво-червоне коло спалахнуло над моєю головою і моментально збільшившись опустилося на рівень моїх колін та почало повільно обертатись. У моїй руці зʼявилося закляття третього кола - вогняний спис. Люд на трибунах зітхнув і просунувся уперед - магія, без читання закляття в слух була доступною лише дуже вправним магам та мало того, вважалася чи не легендою. Я бачив, як Анда стала зібраною. Не використовуючи ані краплі аури, мої трансформовані кістки та мʼязи цього і не потребували, я метнув вогняний спис у Анду. Сталося те, що я казав - перпендикулярно виставлені щити мани моментально розлетілися на порох, і вістря вогняного списа встромилося у її живіт та почало палити їй нутрощі. Дідько! Ректор, ви ж запевняли! Та я даремно почав нарікати на ректора - його закляття шостого кола тримало мого вогняного списа за ратище, не дозволяючи йому спалити Анду вщент! 
Застосувавши техніку послідовних кроків я миттю опинися поруч з магесою і штовхнув її, знімаючи з вістря. Вирвавши списа з закляття ректора, пожбурив його високо у небо, де і підірвав врешті-решт. Велетенська вогняна квітка розпустилася над територією академії, змусивши спрацювати десятки захисних заклять та амулетів на дахах будівель. Я витягнув пігулку відновлення і сунув її до рота Анді, після чого обпалена діра на її животі почала стрімко затягуватися. До нас підскочив Раман і цілителі, котрі відштовхнули мене убік. 
    ⁃    З нею усе буде гаразд, - сказав - я дав їй пігулку відновлення. 
    ⁃    Ходімо за мною!  - ректор розвернувся на підборах, після того як магесу забрали. 
Ми йшли мовчки до головної будівлі академії. 
    ⁃    Що це була за магія? - запитав він, коли ми зайшли до його кабінету. 
    ⁃    Це був вогняний спис, закляття …
    ⁃    Я знаю, що це було за закляття, не малий вже. Я запитав тебе, що це була за магія? 
    ⁃    Ну, - я спробував йому пояснити - це звичайна магія, яку я переробив під себе самотужки. Я вчив магію по шкільних конспектах моєї подруги, котра навчається зараз у вашій академії. Але ж ви самі знаєте, воїни не можуть користуватися магією …
    ⁃    Досить, нічого не зрозуміло, але цікаво… 
Він підійшов до свого столу і витягнув з нього значок. 
    ⁃    Тримай! Звичайний курс магії тобі точно не підходить, тож приймаю тебе як вільного студента. Ти можеш сам обрати дисципліни і викладачів, які тобі цікаві, а також без обмежень користуватися бібліотекою академії. 
    ⁃    Дякую, пане ректор! 
    ⁃    Чекай, не так швидко! Є одна умова для того, щоб ти вийшов звідси з цим значком. Чи ти гадаєш, що усе так просто і тобі нічого не треба повернути взамін? 
Хитрий старий лис! 
    ⁃    Ти будеш виступати на усіх змаганнях між академіями Північної Імперії у нашій збірній і рознесеш їх усіх до біса! 
    ⁃    Згоден! - я ошкірився. Я це люблю! 
    ⁃    Запам’ятай, один програш - і ти повертаєш цей значок!
    ⁃    Програшу не буде, пане ректор! 
    ⁃    Аха-ха-ха-ха! А старий Крук знайшов собі гарного учня! Аж заздрісно! 
Що його так розвеселило? 
    ⁃    Аней, я впевнений, коли ти досягнеш сьомого кола, жоден на цьому континенті не зупинить тебе, окрім Білих Близнюків! 
    ⁃    Дякую за вашу віру у мене, пане ректор! 
    ⁃    Ну добре, йди вже…
Я повернувся до дверей. 
    ⁃    І ще одне, Анею! Я радий, що не спробував викинути тебе за паркан академії. Я не впевнений зараз, чи не опинився б там сам…
Я ще раз посміхнувся і вийшов. 
Є! У мене вийшло! Академія готує випускників четвертого, пʼятого та шостого кіл, тож досягнення шостого кола тепер діло лише моєї наполегливості і бажання! Я тепер справжній Бойовий Маг! Я те, чого не існувало на цьому континенті!  
Я горів бажанням похизуватися студентським значком перед Тотом та Мією. Ну, і перед Суі. Доречі, вона ж може повернутися додому, адже я ліквідував загрозу для неї. Віднайшовши її ауру рушив у той бік. Дорогою я ловив на собі зацікавлені погляди інших студентів, що, скоріш за все, було результатом шоу, влаштованого на вступному іспиті. 
Я здалеку помітив знайому худорляву спину, вкриту довгим та блискучим, у променях, сонця волоссям. Суі сиділа на лавці поруч з доріжкою. Навколо неї стояли кілька студентів і щось говорили. 
    ⁃    … коли тобі кажуть стрибати - ти будеш стрибати, безродна нікчема! 
Хлопець поруч з нею вхопив дівчину за волосся і задер їй голову до гори, завівши руку для ляпаса. 
Ого! Ще один смертник? Я застосував техніку послідовних кроків і вхопив його за підняту руку, вивертаючи йому плечовий суглоб. Гучний зойк не перекрив хрускіт кісток. 
    ⁃    А ви сміливі, вилупки, раз зграєю напали на одну дівчину! Але є одна проблема - ви напали на мою дівчину!
    ⁃    Аней? Як ти тут опинився? - очі Суі стали круглими, мов золоті монети. 
    ⁃    Ти хто такий? Ти знаєш, на кого напав?! - один з хлопців витягнув короткого магічного посоха та направив його на мене. 
    ⁃    Та насрати мені! 
Я лупонув їх жагою крові з такою силою, що вони як ганчірки посипалися на землю, хапаючи ротами повітря, не в змозі зробити вдих чи видих. 
    ⁃    Ви, зграйка нікчем, сьогодні ще живі лише з тої причини, що я маю гарний настрій. Та надалі, вам краще зникнути за небокраєм, бо наступна наша зустріч так легко вам не минеться. 
Я пожбурив їх аурою кудись у кущі та прибрав жагу крові. 
    ⁃    Ну привіт, мала, чекала на мене? 
Суі встала з лавки і обняла мене. 
    ⁃    Ага!