Читати книгу - "Таємниці дому пані Дорсет, Максиміліан Степовий"

Похоловши всім тілом, Фелісія повільно обернулася й застигла, витріщивши очі. Прямо навпроти неї стояла висока фігура, оповита плащем з темної енергії, котра хвилювалася довкола худорлявої статури незнайомця. На ньому була довга чорна мантія, а обличчя приховував глибокий каптур з-під якого видавалися гострі закручені роги й моторошні очі, наповнені пекельним вогнем. Дівчині миттєво кинулися в очі копита на ногах незнайомця та хвіст, котрим він хлестав із сторони в сторону. Сумнівів жодних не було. Перед нею стояв сам Люцифер. На цей раз не було жодних посередників, жодних слуг. Сам володар пекла безпосередньо з'явився для того, щоб забрати те, що належить йому. Дивуючись власній сміливості, Фелісія сміливо закрила власним тілом Корі й вигукнула:

-Це добре, що ти нарешті зняв всі маски та перестав боягузливо ховатися за ілюзіями. Я знала все моє життя, що саме ти мене переслідуєш у кошмарах. Знала, з тих пір, коли Дорсет притягнула мене до тієї кімнати з твоєю статуєю. Тоді ти породив в мені страх, живився ним і переслідував уві сні, спотворюючи його та плутаючи мої власні спогади між собою. Але я більше тебе не буду боятися. Моя душа і душа Корі не належать тобі, Люцифер. Я знаю правду! Всі відьми мертві. Сесілія теж загинула. Її тут немає та ніколи не було, чи не так? Твоя слуга давно померла і тепер ти змушений сам забруднити власні руки, бо іншого виходу немає.

-Сміливі слова, дівчинко, от тільки надто дурні- засміявся Люцифер, здіймаючи з голови каптур та відкриваючи свою потворну козячу морду із злісною посмішкою- Ти занадто дивна, як для звичайної жертви. Я бачу, що ти здатна відчувати темну енергію й бачити крізь її оманливу мінливу форму. Так хто ти така насправді, Фелісія Бріджес? Ти насмілилася знущатися із смерті моїх доньок? Але для мене це було горе. Надто велике горе. Думаєш, що я не здатен відчувати? Не здатен відчувати пекуче відчуття образи? А я все це відчув, коли люди знищили всіх моїх доньок, прирекли їх на страшні муки. Я прийшов до Рейвенхарту, бо мене покликала Амідала, найкраща із моїх слуг. І я готовий був мститися за смерть кожної із доньок. Я обрушив на місто війни, хвороби, розбрат та навіював такий страх, котрим міг живитися. Моя сила зростала і я міг би захопити не тільки це містечко, але й весь цей світ. Але, саме доньки мене і зрадили підступно в кінці.

-Що? Цього не може бути, ти брешеш!- невпевненим тоном озвалася Фелісія, не зводячи напруженого погляду з Диявола- Відьми завжди вірно тобі служили. Сама Дорсет багато разів молилася твоїм ім'ям.

-Батько Брехні, це так!- знову засміявся низьким крижаним сміхом Люцифер, переступаючи з копита на копито- Так мене називали завжди ті, хто не розумів сенсу моїх слів. Не я брехав, а вони самі невірно розуміли мої слова. Навіщо мені брехати? Який в цьому сенс? Користі з брехні я не маю. А її породжують самі люди та подібні їм. Це ваш винахід, а не мій. Я лише здатен вдало керувати течією всіх подій й скеровувати її у потрібному напрямку. Так, відьми мене шанували, але й боялися. Вони не хотіли, щоб мої сили виросли настільки, що я міг особисто проникнути до світу людей у фізичній формі. Мої доньки так полюбили свою владу, що не прагнули її розділяти із власним батьком. Тому секта "Вест" сформувалася для того, щоб ув'язнити мене у Рейвенхарті, послабити, але приховувати все це за подобою вшанування. Відьми почали торочити про рівновагу та баланс, ділити все на біле та чорне, хоча всього цього ніколи не існувало. Це була їхня вигадка. Ці смертні наївно вважали, що здатні мене обхитрити. Але я завжди був на крок вперед за них всіх.

-Що ти зробив із ними?- прошепотіла налякана дівчина, душею відчуваючи щось недобре.

-Я почав обертати їхню ж владу та зброю проти них самих- знизав плечима Люцифер- Було смішно дивитися на те, як інтриги цих жінок вносять розлад у їхню організацію. Саме я привів фашистів до Рейвенхарту, бо бажав знищення осередку відьом, що тримав мене в ув'язненні. На жаль, вони не завершили справу і деякі відьми вижили та відродили свою справу. Але я зміг знайти шлях в серце однієї з них. О, бідна Кассандра. Вона бажала любові, нормальної родини, вирватися з-під гніту своєї матері та непотрібної їй секти. Її бажаннями захистити доньку та помститися відьмам було дуже легко маніпулювати, посіяти в душі насіння сумнівів та злості. Вона знищувала всіх Вест одну за одною, а я приймав ці жертви із насолодою. Дурепа допомагала мені, а сама вірила, що бореться проти всього лихого. А потім, вона зрозуміла, що накоїла, але було вже пізно. Я прийшов по неї й прокляв вічно залишатися у подобі ворона та полювати задля моєї слави. А потім змусив спостерігати за тим, як я повільно забираю щастя від її доньки Сесілії, перетворюючи цю жінку на свою вірну зброю. Завдяки їй, я знову набирався сили та отримував потрібні жертви для відновлення могутності та свого впливу. Всього-навсього треба було наобіцяти їй повернути до життя бідну донечку Карен, в смерті котрої вона себе звинувачувала все своє життя.

-А що тоді тобі потрібно від нас, чудовисько?- сердито вигукнула Фелісія, стискаючи кулаки.

-Ти ще цього не зрозуміла, Фелісія?- засміявся Диявол, наближаючись повільно до наляканих втікачів- Ритуал повинен бути остаточно завершеним. А багато років назад одна дівчинка змогла уникнути його. Нею була ти. Сама могутніша й сильніша з усіх жертв. Лише тобі одній вдалося врятуватися від смерті та довести власну унікальну силу. І ось ти повернулася на те місце, звідки й розпочалася вся ця історія. Ти прагнеш врятувати хлопчика та очистити власну душу. Але він давно належить мені. Його я заберу першим. А через нього дістануся й тебе.

-Тільки через мій труп, козляча морда!- розлютилася Фелісія, забувши про свій колишній страх. Корі за спиною дівчини заплакав, але вона його щільніше закрила власним тілом та розставила свої долоні- Хочеш взяти його, то розпочинай із мене. Подивимося, чи вдасться тобі зробити те, чого не змогла здійснити твоя божевільна ланцюгова собачка!